Розділ 31

/Ярослав/

Якщо визнати свою залежність, чи сприяє це одужанню?

Я гнав по заміському шосе наче навіжений, стискаючи в руках руль. Серце шалено калатало у грудях та зводило з розуму від болю. Всі мої нутрощі вивертало назовні від думок, котрі нещадно жалили розум, тіло, душу. І як позбутися цього пекельного болю, як розірвати це кляте коло, я не знав. Чи був вихід з пекла у Данте? Хто зна, може десь і був. А він закоханий сліпець, яким я з недавніх пір являюсь, все ходив по колу й бився головою в замкнені двері. Чого він там побачив, у тих дверях? Одному Богу відомо. Та хіба мені його судити? Я нічим не краще. Бовдур, яких мало.

Зціпивши зуби, загарчав. Аби хоча б якось спустити пар та вгамувати спрагу, що солодкою патокою отрути розливалася в душі. Я хворий на всю голову, і навіть іменитий фахівець, друг Асі, не допоможе мені. Мій випадок — це клініка!

Різко натиснувши ногою на тормоз, зупинив машину. Вийшов з авто й знявши удавку, викинув її геть. «Трясця його матері!» — вилаявся подумки, задерши голову. З неба на мене споглядали міріади зірок й безперечно, гадали, що я збожеволів.

До горла раптово підступила нудота, змусивши скорчитись й скластись удвоє. А потім благополучно вивернути вишукану вечерю, приготовлену зведеною сестрою Челсі, на зелену траву. Коли від спазмів почав боліти живіт, я витер долонею рот й відкривши задні дверцята авто, намацав рукою пляшку мінералки на сидінні. Завжди вожу з собою воду, вологі серветки та пластир. Ніколи не знаєш, що й коли пригодиться.

Змочивши губи, зробив ковток, а потім використав решту води аби вмити обличчя та руки. Це трохи освіжило та привело до тями. Хоч думки світлішими не стали. «Як же гидко! Як же важко! "Бля*ство" просто!»

Я вже не контролював себе та емоції, що вирували в мені, й прагнули вирватися на волю. Я, здається, просто втратив здатність думати, коли побачив Челсі в сльозах. Її бліде обличчя й потухлий погляд були красномовніші, аніж вона сама. В цей момент, всі мої заборони, табу, запобіжники зірвало і я був ладен на все заради неї. Навіть на вбивство. Як же мені болить бачити її такою.

— Диявол! — вилаявся я, викинувши пусту пляшку.

Безсилля просто вбивало, розривало на шматки. Я не міг захистити її, бо не мав на це прав. Але й кинути там одну, залишити на поталу цим гієнам, теж не міг.

— Ну, чому ти така вперта й до біса правильна, Челсі? Чому?

Я картав себе за бездіяльність, а її за супротив моїй допомозі. Вкотре.

— Думай, Ярославе, думай! — наказав сам собі, обходячи авто вже втретє.

Я не міг залишити це просто так, не міг. Варто було щось зробити, аби родичі Челсі та горе-чоловік більше не могли заподіяти їй зла. «Бідна моя дівчинка!» Якби ж вона захотіла прийняти мою допомогу. Якби ж не опиралась так сильно й не нехтувала пропозицією.

Я розумів, що вона залякана батьком-тираном, змучена витівками чоловіка та знущанням мачухи й сестри, та все одно не міг осягнути її не бажання приймати мою поміч. Адже вона її потребувала. Я знав це, я бачив це в її очах. Прекрасних бурштинових очей, котрі снилися мені щоночі й зводили з розуму. Як же я жадав її в цих снах, як мріяв пригорнути, приголубити, вкусити смак її рожевих губ. Та мене в трубу скручує від бажання й нестерпного болю, що виникає після цього. І я не можу втамувати свою спрагу, ані фізичну, ані душевну. Бо лише вона, Челсі, здатна врятувати мене від цих мук. А вона — її губи, форми, тіло — досі табу.

— До біса все! — проричав і вдарив кулаком по даху авто. Рука занила від болю, та байдуже.

Я всівся в авто, застебнув пас безпеки й повільно рушив з місця. Швидко доїхав додому, ввалився до квартири та попрямував у душ. На півдороги до ванної, зупинився. В кінці коридору знаходилась моя спальня і там чомусь горіло світло. Я нахмурився, здивований. Наче не залишав нічого увімкненого. Вирішив перевірити.

Я взяв з найближчої тумби важку статуетку й тихо, навпочіпки прокрався до дверей. Привідчинив їх повільно й вже замахнувся, як перед очима повстав образ Катерини.

— Якого біса? — прогарчав, опускаючи зброю, — Ти що тут забула?

Мене розпирало від злості.

— А якби я тебе вдарив от цим?

Катерина миттєво встала з ліжка, на ходу вдягаючи шовковий халат під яким приховала свої принади.

— Ти глуха чи що? Відповідай.

Моєму терпінню на сьогодні прийшов кінець.

— Ярику, ну не злись ти так, — вона ходою кішки підійшла й повисла у мене на шиї.

Запах її противних парфумів огорнув усе довкола. Ніколи не любив їх.

— Катю, ми наче все обговорили, домовились.

От нащо вона прийшла? «Ніби сам не розумієш», — проспівав внутрішній голос.

Мене аж пересмикнуло від можливих варіантів.

— А я, між іншим, скучала, — Катя провела пальчиком по твідовому піджаку й прокралася долонею під нього, — Все чекала, що ти передумаєш, подзвониш, — її рука продовжувала блукати тілом, дісталася гудзиків на сорочці й стала їх розстібати. Повільно, один за одним, оголяючи мій торс.

Катерина була дуже привабливою, сексуальною й доволі гарячою штучкою. Не дарма ми стільки часу були разом. Вона знала, як себе подати й що запропонувати, аби її хотіли. І я хотів. Доволі часто та довго. В різних місцях, на різних поверхнях та в найвіртуозніших позах. Та ключове в цьому всьому «хотів».

— Острозька, хіба ти не розумієш? Ми більше не разом. І це назавжди.

Боже, скільки ж це часу вона виношувала цей план? Тиждень, місяць? І головне для чого? Заради одноразового сексу? Безглуздя.

— Не розумію. Нам же було добре вдвох, — образилась й скривила губи.

— Було, — погодився я, — та все має властивість закінчуватись. Ніяк не второпаєш?

Тим часом рука Катерини пробралася під сорочку, провела лінію від грудей до низу живота й окресливши кубики, торкнулася ременя.

— Катю, зупинись, — промовив сердито, перехопивши її руку, — Не змушуй мене погано думати про тебе.