Розділ 43. Талановита дочка талановитих батьків

П'ять років потому

Я спустилася до саду у пошуках невгамовної Еріки. Її дар тільки почав себе проявляти, але малеча вже намагалася його застосовуувати. І де вона тільки знаходила цих бідних поранених тварин та пташок?

Щоразу донька приносила когось нового і під моїм пильним контролем ділилася силою з бідним пораненим звірятком. Словом, рятувала всю живність довкола.

Якось ввечері ми з чоловіком читали їй книжку, де розповідалося про Білосніжку, як їй допомагали маленькі гноми, а вона на подяку прибрала їхнє житло, смачно нагодувала і намагалася допомогти чим могла.

Наша дочка попросила нас зупинитися і з усією серйозністю подивилася на своїх батьків:

- Я хочу дещо спробувати, але не впевнена, що в мене вийде. Ви підтримаєте мене?

От коли вона так серйозно каже, я забувала, що перед нами маленька п'ятирічна дівчинка. Для мене вона була вже надто дорослою зі своїм судженням та баченням світу. Ми з чоловіком переглянулись і синхронно кивнули на запитання Ерікі. Дочка встала, підійшла до мене і приклала свою маленьку долоню до моєї щоки зі шрамом. Я відчула, як теплота полилася від неї до мене.

Маленька чарівниця заплющила очі, намагаючись зосередитися. Часто її дарові допомагало бачення картинки того, що вона хотіла отримати в майбутньому. А через пару хвилин наша крихітка прибрала долоню від моєї щоки, стомлено зітхнувши, і посміхнулася.

- Вийшло, матусю! Тату, неси ж скоріше дзеркало, – ошелешений чоловік дивився на мене так, ніби ніколи не бачив, а я навіть доторкнулася до щоки, і при цьому зовсім не відчула шраму.

Ельдар швидко приніс дзеркало, подаючи мені, я ж боялася подивитися в нього. Але коли наважилася, то побачила, що на місці шраму залишилася лише тоненька рожева смужка. Радості моєї донечки не було межі, вона обійняла мене, а я не знала що й сказати, розплакавшись в її обіймах:

- Дякую, люба. Твоя мама тепер зовсім красуня, - я посміхнулася Еріці, а вона серйозно кивнула і обернулася до Ельдара:

- Завтра спробуємо з татовим шрамом, бо сьогодні сил вже майже немає. А я пам'ятаю, що повинна стежити за своїм самопочуттям, – все ж таки, яка вона у нас доросла. - На добраніч, матусю. Добрих снів, татку, - мала вляглася спати, а ми з чоловіком тихенько пішли.

А наступного ранку Еріка прибігла до нас у спальню, стягуючи батька з ліжка:

- Ну, пішли швидше, я хочу спробувати прибрати твій шрам! - От і як тут посперечатися, пояснюючи, що нам хочеться ще поспати? Я встала разом із чоловіком та невгамовною донечкою.

Після деяких приготувань і кількох спроб їй все ж таки вдалося прибрати рану на обличчі батька:

- Ой, тату, який же ти у нас гарний! – крихітка посміхнулася, а ми з чоловіком засяяли.

- Наша розумниця, допомогла мамі та татові. Ходімо тепер обійматися, - я потягла руки, намагаючись полоскотати дитину, а вона відразу весело розсміялася:

- Нііі, давай краще тата лоскочемо, - і ми попрямували у бік нашого коханого чоловіка.

Ельдар швидко підвівся і вибіг на луг біля нашого маєтку, а ми спробували його наздогнати. Наш грізний герцог жартома тікав, а ми трималися за руки і мчали за ним слідом, весело сміючись.

- Тату, стривай, ну куди ж ти? - кричала Еріка услід своєму батькові.

І він одразу ж зупинився, повернувся до нас обличчям і подивився своїми яскравими смарагдовими очима, виразно промовивши:

- Я тут, з вами, мої улюблені дівчата. І я завжди буду поряд. Люблю вас більше за життя.

А я стояла і не вірила своїм очам. Я вже це бачила. Мій сон, який я бачила так давно, що й забути про нього встигла. А тепер він ідбувався наяву.

Ми підбігли до тата Ельдара, обіймаючи його, а він підхопив Еріку на руки і обійняв мене. І було так добре поряд із ним. Щастя є, тепер я це точно знала.