Розділ 38. Я кохаю тебе, моя дівчинко

Прокинулася я вже у своїй кімнаті. Права щока під час сну заніміла, і я вирішила її розтерти, але намацала тканинну пов'язку і скривилася від болю. Поранення! Я знову забула. Покрутилася трохи на ліжку, і вирішила все ж таки вставати. Лежи не лежи, а проблема сама не розсмокчеться. Вибрала один із брючних костюмів, все ж джинси з мого минулого життя вплинули на вибір нарядів у цьому. І з цим я навряд чи можу вдіяти. Та й зручніше все ж таки.

А варто було мені зібратися і наважитися йти на пошуки Ельдара, як у кімнаті з'явився Гарольд, здавалося дивним спостерігати як привид тримав у руках тацю з відваром:
- Доброго ранку, пані Христина. Я приніс вам ліки.
- Доброго, Гарольде. Постав на стіл, спершу я хотіла б поговорити з паном Ельдаром. Чи не міг би ти мені підказати, де він зараз?

- Вони зібрали малу раду та вирішують питання щодо відновлення герцогства. Стільки роботи доведеться виконати, але воно того варте. До вас горсподар планував прийти відразу після зборів, тож можете почекати його у своїй кімнаті. Сніданок буде трохи пізніше у загальній трапезній. Бажаєте ще чогось поки чекаєте пана?

- Ні, дякую.

- Тоді я з вашого дозволу піду, потрібно перевірити роботу найнятого персоналу.

- Так, звісно. Дякую тобі, Гарольде, – привид чемно вклонився і зник. А я залишилася сама в очікуванні чорного дракона.

Пальці знову і знову тяглися до щоки, але я стоїчно намагалася себе стримувати. Треба трохи потерпіти. Я попрошу в Ельдара дзеркало. Впевнена вони не просто так зникли по всьому будинку.
Через годину втомлений чоловік постукав до мене у двері і зайшов. З собою він приніс скриньку – аналог земної аптечки. Дивився він на мене з жалем, але нічого не сказав.

- Щось трапилося поки я спала? Чи це ти так готуєш мене до неприємної процедури обробки рани? – я намагалася надати своєму голосу жартівливого тону. Здається, вийшло не дуже.

- Мені потрібно обробити рану і змінити пов'язку, Христино. Ти готова?

- Так, тільки спершу принеси дзеркало, я хочу подивитись на свою щоку.

- Впевнена? Видовище не з приємних, все ж таки рана свіжа. Чому ти не випила відвар? - Чоловік уважно подивився на мене.

- А що в ньому? Мені здається, він дивно на мене впливає, я забуваю про поранення.

- Там заспокійливе, тобі не бажано зараз багато нервувати. Твій дар все ще не стабільний, а пережитий стрес може погано позначитися на твоїй душевній рівновазі.

А це було неприємно.

- Я не істеричка якась. Я здатна стримувати свої емоції та свої сили.

- Тіно. Навіть сильні люди втомлюються та втрачають віру. А ти стільки пережила. Впевнена, що хочеш це пройти без заспокійливого?

- Шрам залишиться назавжди? Адже так? - я зважилася запитати навпростець. Чоловік ствердно кивнув головою, опускаючи очі. – Я про це здогадувалася. Ти казав, що клинок імператора зачарований. Чи можу я подивитися на рану? Ти принесеш мені дзеркало? - Знову ствердний кивок. Радник підвівся і вийшов з кімнати. А за хвилину я тримала в руках невеличке дзеркальце.
- Я зараз зніму пов'язку і оброблю твою рану. А потім ти подивишся, домовилися? - Тепер настала моя черга кивати.

Ельдар перестав мазати мою рану якимись пахучими ліками, і я підняла дзеркальце, розглядаючи в ньому свою праву щоку. Поріз був жахливий, від скроні та до підборіддя. Я ніколи не була красунею, а зараз стало тільки гірше. Але я дала собі слово не плакати перед герцогом.

Колись пізніше я обов'язково поплачу, але не зараз. Не хочу робити йому ще болючіше. Я опустила руку, і чоловік накрив рану чистою пов'язкою. Що ж, могло бути й гірше, зате ми обидва живі. А це важливіше за зовнішність. Якби треба було, я б і другу щоку підставила під удар.

Тихенько зітхнула і піднялася з ліжка:
- Думаю нам час іти на сніданок, - я поспішила відвернутися від наставника і швидким кроком попрямувала до дверей. Оттільки Ельдар ніби відчув мої муки, за два кроки наздогнав мене і обійняв зі спини:
- Я кохаю тебе, моя дівчинко. І я не хочу, щоб ти переживала, ти в мене найкрасивіша.

Я повернулася до чоловіка і потяглася його поцілувати. Дракон притис мене до себе ще сильніше і відповів на мій поцілунок. І тут мене накрило. Я навіть не підозрювала, що можу відчувати ТАКЕ. Я танула в його обіймах, його ласки були ніжними, а погладжування пристрасними. Мій милий. Ні, мій коханий чоловік. Думаєте, не можна це зрозуміти після одного поцілунку? Можливо, я ще раніше віддала йому свою душу, і тільки зараз я лише це усвідомила. Треба обов'язково йому зізнатися.
Поцілунок все не припинявся, вже ставало важко дихати, і тут ми почули зовсім не тактовне покашлювання збоку, після чого Гарольд буденно промовив:

— Вас очікують на сніданку, — сказав і зник, ніби й не переривав наш поцілунок своєю появою.

Тут ми вже не витримали і водночас засміялися. Привиду доведеться звикати, і краще навчитися стукати, перш ніж з'являтися посеред кімнати.

- Я все чую, - пролунав далекий голос, але ми так і не припинили пирхати від сміху.