Розділ 28. Угода з намісником

А вранці на мене чекав сніданок і книги з контролю магії.
Коли я прокинулася, все це було вже поряд. Витративши на ранкові збори мінімум часу, я поспішила до столу, щоб якнайшвидше взятися за вивчення наданої мені інформації. А варто було мені схопити в руки важкий томик, як я помітила такі ж золоті, срібні та бронзові тіснення, як і на підручниках, що приносив мені радник. Мабуть, наставник брав їх у бібліотеці імператора.
Книга була цікавою і читалася легко, але застосувати на практиці прочитане виявилося не так просто. Я крутила рукою, викручуючи зап'ястя, але потрібні паси у мене ніяк не виходили. Я навіть рикнула від злості. Але й попросити про допомогу мені нікого, адже імператор надто зайнятий, щоб його відволікати на моє навчання, та й радника не було в замку.
А перед обідом мене відвідав правитель, який відразу ж поцікавився моїми успіхами. От тільки я побоялася зізнатися, що в мене не виходить. Лише сказала, що поки що читаю і тренуюся, і що мені потрібен час для засвоєння матеріалу. Іларій ствердно кивнув, після чого знову подався займатися своїми справами.
А я продовжила мучити свої руки: спочатку одну, потім і іншу. Але поки що всі мої старання не давали жодного результату.
Кабінет імператора 
Щойно я повернувся від Христини, як тут же засів за документи. Після того, що сталося кілька днів тому, у мене виникла ідея надати ельфам нову пропозицію. Все ж таки з відновленням лісу мені тепер допомагала моя іншосвітянка, але їм про це знати поки не варто. Тому я шукав нові вигідні моменти у нашій співпраці з партнерами. Намісник дивно притих, та й принцесу я не бачив з того злощасного вечора в кабінеті, коли Христина побачила наш поцілунок.
А ще Ельдар. Я надто вже затягнув з відповіддю раднику, і це могло виглядати підозріло. Але мені нема чого сказати другу. Атаки тварин я міг припинити за лічені хвилини, але мені поки що треба було зайняти радника справою, і я не хотів допустити його повернення до замку. Адже занадто багато було поставлено на кін. А він своєю чесністю та симпатією міг сплутати мені всі карти.
Не зараз. Але відповісти йому щось все ж таки варто. Натякну на проблеми з ельфами і попрошу стримувати прориви самотужки. Думаю, їм це буде не надто складно, я вже розпорядився знизити трохи тиск. Благо в мене вистачало людей, відданих мені, а не раднику. Але й він багатьох переманив на свій бік, і я не міг допустити збільшення його значущості у раді.
За цими думками мене й застав ельфійський намісник. Гість наблизився до мого столу, показуючи, що нам є про що поговорити.
Відклавши в бік папери, я запропонував переміститися в крісла біля каміна, який зараз не горів. Починати розмову довговухий не поспішав, а мені й зовсім не було чого йому сказати.

Якийсь час ми так і просиділи в тиші, занурені кожен у свої думки. Замислившись, я мало не пропустив тихі слова намісника:
- Я знаю, що драконів цікавить не лише дерева Вічного лісу, а й малахітові копальні, які знаходяться на території ельфів. Цей камінь використовується для посилення артефактів, що стримують прориви межі Західних земель. І він вам дуже потрібен, – Заурій замовк, даючи мені можливість обміркувати отриману інформацію. Я ж хотів одразу дізнатися, що потрібно гостям натомість:
- І що ж ви хотіли б отримати в сплату за копальні та видобуток каміння? – я намагався не показувати своє хвилювання, але відповідь ельфа шокувала мене:
- Ціна копалень – ваша гостя, пані Христина…

Кімната Христини
Коли я вже була готова опустити руки, на кінчиках моїх пальців раптом відчулося поколювання сили. Вона була неначе занурена в кокон, що утримував потік магії. Але мені все ж таки вдалося створити канал, яким моя сила змогла потекти. А ще мені вдалося контролювати його товщину і тривалість. Це вміння дозволить відміряти кількість відданої магії. Тепер я нарешті почала розуміти, що таке справжній контроль над магією, дякуючи книгам, наданим мені імператором.
Так, втомилася я знатно. Але тепер можна й відпочити. Душ, ліжко та сон. На мою думку, це просто чудовий план. Тож будемо його втілювати у життя.
Західні землі. Ельдар
Натиск тварин ослаб, і ми змогли розподілити чергування, відправивши більшість солдатів на відпочинок. Адже він їм був дуже потрібний. Я й сам ледве стояв на ногах, тільки от на мене ще чекала нарада. Хоча командири і самі впоралися б з розстановкою сил, але я мав все проконтролювати.
Звільнився я через дві години, обмився в найближчій річці і просто звалився на тапчан у своєму наметі. Сил щось робити зовсім не залишалося, тому я миттєво заснув.
Снився мені зелений луг, усміхнена Христина, яка мене наздоганяла, а я жартома від неї тікав. Хоча, насправді мені хотілося підбігти до неї і укласти дівчину в обійми.
«Христина… Моя Тіна, я дуже за тобою сумую», - шепотіли губи чоловіка уві сні.