Розділ 27. Танець з імператором

І чому я відразу прокидаюся, варто мені побачити смарагдові очі незнайомця? Хотіла розвіяти морок, щоб побачити обличчя чоловіка, але, на жаль, це мені не вдалося, і я відразу ж розплющила очі.
За віконцем світило яскраве ранкове сонечко і було чути голоси птахів. Така краса ще більше піднімала настрій, який і без того був чудовим. Ледве прокинувшись, я вже була готова до нових звершень, але найголовніше, до зустрічі з імператором. Чоловік нічого мені не казав, але я впевнена, що після сніданку ми попрямуємо до Вічного лісу.
До приходу Міли я вже була повністю зібрана, тому відразу ж взялася за сніданок, паралельно читаючи записку від імператора. У ній йшлося про те, що монарх чекатиме на мене у себе. Це вже починало ставати якоюсь звичкою. Шкода тільки, що на сніданок він мене не запрошував.
Швидко перекусивши, я одразу помчала до імператора. Коротко постукала і, отримавши дозвіл увійти, я опинилась у кабінеті. Чоловік сидів за столом та переглядав якісь папери. Піднявши очі в мій бік, Іларій м'яко усміхнувся мені, відклав документи і рушив назустріч. Поцілувавши мою руку, монарх знову створив портал, і ми опинилися на околиці Вічного лісу.
Я пройшла повз квітучі дерева, посміхаючись їм і вітаючи. Впевнена, вони мене прекрасно чули та розуміли. Вже приємно було подивитися на зелене листя відновленого мною лісу, в якому я почала відчувати перших його мешканців. Дрібні звірята стали обживати дерева та чагарники жвавого лісового масиву.
Але хоч би як я тішилася здобутками, роботи було ще дуже багато. Проте я вірила, що з усім упораюсь. І обов'язково повернуся до маєтку радника. Адже я дуже хотіла допомогти саду його матері. Це було не лише бажання врятувати рослини, а й подяка Ельдару за його допомогу. Сподіваюся, у нього там усе добре.

Повернувшись із Вічного Лісу, ми рушили у бік моєї кімнати, де імператор вже звично запросив мене на вечерю. Знову вечеряти разом. Зрозуміло ж, я погодилася.
Пообідавши, я зайнялася вивченням книг, що залишилися на моєму столі. Шкода, що радник не встиг принести ще, бо я майже з усіма впоралася. Тепер я краще розуміла свій дар, та й віддача магії йшла набагато легше. А ще я менше витрачала сили на відновлення дерев, ніж це було на початку. Я молодець (сама себе не похвалиш – ніхто не похвалить)!
А коли до вечері залишалося всього кілька годин, я відклала черговий підручник убік і попрямувала до гардеробу, щоб вибрати вбрання. Зателефонувавши в дзвіночок, дочекалася Мілу, яка допомогла мені з зачіскою та легким макіяжем. Сьогодні ми взяли бірюзову сукню, яка мені дуже йшла.
У призначений час за мною прийшов сам правитель і повів у вже знайомому напрямку. А варто було нам наблизитися до ставка, що та полюбився мені, як Іларій попросив заплющити очі. Що я й зробила. Чоловік акуратно взяв мене за руку і повів далі. І в той момент, коли мені дозволили поглянути, я обомліла: простір навколо ставка був усіяний тисячами маленьких світлячків, а поряд розташувався шикарний стіл. Десь поруч грала приглушена музика.
Сама атмосфера здавалася казковою та якоюсь урочистою.
– Тут дуже гарно, – я не витримала, похваливши старання чоловіка.
- Радий, що тобі сподобалося, - Іларій посміхався. – Пішли вечеряти?
Чи може щось бути кращим за вечір, проведений з коханим чоловіком? Виявляється може. Приємні сюрпризи не закінчувалися за столом, адже варто було нам насолодитися вишуканими стравами, як я отримала запрошення на танець:
- Нам так і не вдалося потанцювати того вечора. Христино, не відмовиш мені в люб'язності? - Його Величність простяг свою долоню і посміхнувся так, що в мене мурашки відразу пробіглися тілом.
Ніколи не зустрічала такого чоловіка.
Танець здавався мені чимось чарівним, і я загубилася у феєрії звуків та запахів. Іларій рухався чудово, і я отримувала щире задоволення від нашого танцю. Навіть стало трохи сумно, коли він скінчився.
Побачивши таку реакцію, чоловік погладив пальчиками мою руку і легенько поцілував щоку. А я насмілілася настільки, що потяглася до нього. Долоні монарха відразу лягли на мої плечі, і ми поцілувалися. Губи коханого були ніжними, вони пестили мене, змушуючи розслабитися і віддатися пристрасті цілком.
Здається, я прогавила той момент, коли моя сила вийшла з-під контролю, і навколо нас утворилася арка з квітів, що вились та перепліталися між собою. Побачила їх я випадково, злякано розриваючи поцілунок.
- Ого. Думаю нам варто бути акуратнішими, – Іларій торкнувся яскраво-червоної квітки, перевіряючи реальність рослини. – Мабуть, нам треба повертатися. Інакше це загрожує стати чимось більшим, - коротко кивнувши, я поспішила слідом за імператором, сподіваючись, що те, що відбулося тут, залишиться в таємниці від решти жителів замку.
Ні я, ні правитель не помітили тінь, що повторюєґвала силует людини, яка виступала на краю галявини біля ставка. Ми навіть не підозрювали, що весь цей час за нами спостерігали.

Повернувшись до себе, я довго не могла заспокоїти своє серце, що шалено билося у грудях. Ми надто розслабилися. А що якби ми були не самі?
З цими думками я попрямувала до ліжка. Потрібно якнайшвидше заспокоїтися і заснути. Думаю, завтра на мене чекають заняття з контролю над силою.

Десь у замку імператора

- Ти впевнений, що бачив рослини, які самі собою виростали з землі навколо парочки? - У відповідь прослідував ствердний кивок. - Що ж, про щось таке я й здогадувався. Можеш бути вільним. І дивися, тримай язик за зубами, – знову легкий кивок, і тінь одразу ж зникла за дверима. У кімнаті залишився чоловік, який явно про щось замислився.

Західні землі. Радник

Сьогоднішню атаку ми відбили без втрат, але наші солдати вже були майже на межі. Чому імператор зволікав? Адже я про все доповів в останньому звіті і точно зазначив, що нам терміново була потрібна допомога.
Останні пару годин я разом із помічником відзначав на карті нові місця прориву, але зараз Ронін пішов, залишаючи мене одного. По-доброму, і мені б не завадило відпочити. От тільки надто багато думок крутилось у мене в голові. Чому Іларій не поспішав? Він навіть не дав відповіді моєму віснику. Чи це пов'язано якось з Христиною? Або я вже сам себе накручував?