Розділ 26. Війна та мир

Коли я прокинулася, на вулиці було ще ясно. Виявляється, не так багато я проспала. І якби не дивний сон, я почувалася б цілком непогано. Організм мій відпочив, а от з рештою були проблеми, причому великі. Мало того, що я не знала, як мені реагувати на пророцтво, то ще й це дивне видіння, яке відкрилося для мене вже вдруге.

А оскільки я не бачила виходу з ситуації, що склалася, то вирішила не поспішати і розбиратися з проблемами в міру їх надходження. Я обов'язково маю врятувати всіх, кого зможу, бо не вмію інакше.

Піднявшись з ліжка, я потяглася і пройшла до столу в пошуках книги, аж раптом побачила там записку від імператора:
«Христино, я сподіваюся тобі вже легше. Якщо до вечора добре почуватимешся і матимеш бажання повечеряти зі мною, то відправь мені повідомлення через прислугу. Буду радий провести з тобою час. І чекаю на позитивну відповідь. З повагою, Іларій».

Отакої. Схоже, це побачення. І відмовитись я точно не могла. Та й чи хотіла?

Я взяла листок та олівець, після чого швидко написала відповідь, де повідомила про своє бажання повечеряти удвох. Подзвонила у дзвіночок і передала повідомлення через Мілу.

Дівчина відразу втекла, але швидко повернулася із запрошенням від правителя в альтанку через тридцять хвилин. Так, у мене було цілих півгодини, щоб причепуритися перед зустріччю зі своїм зеленооким кавалером. Чим я й поспішила зайнятися.

А коли я прийшла на обумовлене раніше місце, то побачила задумливого монарха, який міряв альтанку кроками. Помітивши мене, чоловік усміхнувся і запропонував розміститися на дивані. Він запитав про моє самопочуття та розповів цікаву історію з минулого, коли Іларій був ще студентом академії.

Навчався імператор разом із радником, і вони дуже багато пустували, за що їх постійно карав ректор – єдиний, хто не боявся впливових адептів. Я багато сміялася, слухаючи розповідь, все ж таки оповідачем мій співрозмовник виявився чудовим. У його компанії мені завжди було легко та приємно.

Після вечері ми вирушили на прогулянку до вже знайомого мені ставка. Тут я бувала багато разів, і завжди раділа, коли виходило повернутися в це тихе та затишне місце.
Присівши на лаву, я невпевнено видихнула, але все ж таки набралася сміливості, щоб запитати імператора про радника. Точніше про його місію – чи небезпечно там, або це була звичайна ділова подорож.
Чоловіка здивувало слово "ділова", він навіть спробував сам його вимовити кілька разів, явно додаючи до свого лексикону. Після цьогомонарх трохи задумався і все ж таки заговорив:
– Він у Західних землях. Там з'явилася аномальна зона, і буяють дивні істоти. Радник попрямував туди розібратися із ситуацією, щоб потім доповісти мені. І тоді ми оберемо необхідні заходи. Не скажу, що це розважальна прогулянка, адже західні землі дійсно небезпечні. Але й Ельдар не зелений хлопчик, а сильний воїн, він обов'язково зуміє потурбуватися про себе. Христино, невже ти так переживаєш про свого наставника? Схоже, останнім часом ви зблизилися?
- Так, ми з учителем стали досить близькі, можна сказати практично друзі. У всякому разі, я вважаю його своїм другом і сподіваюся, що це взаємно, - відповіла чесно, помітивши у погляді монарха дивні іскри.

- Другом... Я сподіваюся, мене ти своїм другом не вважаєш? Мені хотілося б бути для тебе перш за все чоловіком, – імператор поклав долоню мені на руку і заглянув у вічі.
А я й не знала, що відповісти правителю, тож просто посміхнулася, опустивши очі. Мені було важко зізнатися, що його я завжди розглядала лише як чоловіка.

Іларій усміхнувся якимсь своїм думкам і запропонував продовжити прогулянку садом. Ми багато розмовляли, впізнаючи один одного. Повертатися назад мені зовсім не хотілося, але Його Величність мав якісь невідкладні справи. Тому ми розпрощалися біля дверей моєї кімнати, після чого чоловік зник у зеленому серпанку порталу.

Я була щаслива, адже це був незабутній вечір у приємній компанії. Серце моє тремтіло.

Прийнявши душ, я лягла спати, згадуючи деякі моменти з нашої прогулянки. Заснула не відразу, але щойно сон прийшов, я побачила смарагдові очі, які дивилися на мене з розумінням та добротою.

Західні землі. Ельдар
Стався черговий прорив істот, причому здавалося, що вони цілеспрямовано атакували саме наш табір. Хлопці не спали вже три доби, і відчувалася втома. Коли ми летіли, з'явилася інформація про незначні прориви кордонів, але варто було нам опинитися на місці, як вони стали сильнішими і частішими. Здається, нас перевіряли. Або, можливо, відволікали від чогось. Я склав перший звіт і надіслав магічний лист до імператора.

Невже у нас намітилася невелика перерва? Відправив хлопців відпочивати, залишивши лише кількох у дозорі. А сам зайнявся черговим рапортом, звіряючи при цьому карти, на яких були відмічені місця нападів.
Повинна бути хоча б якась логіка. А щойно навколо настало затишшя, як мої думки відразу ж відлетіли до Тіни. Як вона там? Рада книгам, які я знайшов для неї? Впевнений, з Іларієм у неї проблем не буде, адже я добре знав свого друга. Він обов'язково мав допомогти дівчині.

За годину в наметі з'явився мій заступник, умовляючи мене піти відпочити хоча б трохи. Думаю, він мав рацію. Командир теж мав віддихнути. Але спершу мені варто було змити кіптяву з рук та одягу, все ж таки згарищ у першу добу було надто багато: постраждали люди, і не всіх вдалося врятувати. Це була кривава ніч. Ще й образ Христини виник у розпал побоїща. Я навіть злякався, що вона тут, але дівчина зникла, ніби її не було.

Засинаючи, я знову думав про зеленооку іншосвітянку, яка займала всі мої думки. Хотілося, щоб мені наснилася моя Тіна.
Сон
Я блукав замком у пошуках дівчини. Заглядав у кожну кімнату і навіть кликав її. Але відповіддю мені була тиша. І ось я піднявся на її поверх, заглядаючи до кімнати. Христина мирно спала, поклавши долоні під щоку, вона тихенько сопіла. Здається, я залюбувався її ніжною усмішкою, і тут дівчина розплющила очі, подивившись прямо на мене. При цьому вона щось шепотіла, простягаючи до мене свою руку.
І цієї миті я прокинувся, помічник трусив мене за плече:
- Командире, новий прорив.