Розділ 20. Розмова з імператором

Мені не хотілося залишатися з правителем наодинці у замкнутому просторі. Все ж таки цей дракон дивно на мене впливав. А варто було йому тільки присунутись ближче, як я геть забувала про все. Ось навіть зараз він стояв недозволено близько, і я відчувала його аромат. Відразу згадалися наші палкі поцілунки, його руки на моєму тілі.
Ні! Мені не можна про це думати. Я впила нігті собі в долоні, нагадуючи, що бачила його поцілунок з іншою. Цей спогад миттю протверезив, і я змогла спокійно зітхнути. Розмову зі мною чоловік не поспішав розпочинати, просто стояв і мовчки мене розглядав.
- Поговорити про що, Ваша Величність? - Я була сама люб'язність. Все ж таки я чудово розуміла, в якій ситуації опинилася і з ким мені не бажано сваритися.
- Про нас, Христино, про нас, - голос імператора був спокійний, і, на мою думку, звучав стомлено. Занадто важкі переговори? Чи ненаситна ельфійська принцеса не дає спокійно зітхнути? Все ж таки в думках я могла собі дозволити сарказм на межі болю.
- А розмовляти ми так і будемо в коридорі?
– Ні. Давай пройдемо в сад, – я погодилася, і деякий час ми йшли мовчки. Мабуть, імператор обмірковував саму розмову, а я дивилася на спину чоловіка і намагалася зрозуміти, що ж мені робити далі.
Ми підійшли до альтанки, в якій вперше обідали та зайняли місця на зручних диванчиках усередині. Монарх підняв на мене свої смарагдові очі і заговорив:
- Нам давно треба було поговорити про те, що сталося. А я надто довго з цим тягнув. Спершу довелося з головою поринути у роботу, я практично не спав, вирішуючи проблеми з ельфами, – на цьому слові я сіпнулася, наче від ляпаса. Побачивши це, чоловік підібгав губи, але продовжив:
- А потім були деякі нюанси, які не дозволяли мені порозумітися з тобою. Можливо я просто злякався. Поруч із тобою я дозволив собі чогось боятися. Це дивно. Я правитель і звик справлятися з усіма проблемами, а не пасувати перед ними. Але з тобою все інакше, я немов зелений юнак постійно роблю помилки і не знаю, як їх виправити. Я знову заплутався, і в цьому лише моя вина, не перекладатиму її на плечі ельфійської принцеси. Через це переговори з її батьком пішли ще складніше.
- Тобто, я ще й винна в тому, що через нас у вас ускладнилися стосунки з ельфами? Адже було б простіше, якби мене не було і нічого не заважало вам крутити шури-мури з Азалією! - ох, язик мій ворог мій. От не змогла змовчати і накричала на імператора. Адже я сподівалася, що стримаюсь і з гідністю вийду з нашої розмови. Але де там, простіше подумати, ніж зробити. Але Іларій, здається, не образився, лише скривився, але все ж таки продовжив:
- Христино, ні. Твоєї провини немає ні в чому. Я оступився. Зробив те, чого не слід. Але минуле не повернути і не виправити, а отже, треба жити далі. Я знаю, що ти доросла дівчина, і сподіваюся на твоє розуміння. Скажи, ти пробачиш мені? Чи зможеш? Може, не сьогодні, але в майбутньому. Прошу, не відштовхуй і дай нам шанс, - монарх замовк і подивився на мене. А я замислилась над відповіддю. Проте мені все ж таки вдалося набратися сміливості і промовити тихим і практично спокійним голосом:
- Шанс? Знову? Мені здається, ми вже пробували і нічого хорошого з цього не вийшло.Чи варто починати наново? Чи може нам краще піти кожному своєю дорогою? – я замовкла, бо відчула, як знову починаю закипати і мені краще затихнути.
Чоловік втомлено потер перенісся і опустив голову. Невже він мене зрозумів? І що? Він відмовиться від мене? На хвилину стало прикро. Хоча я розуміла, що це правильне рішення. Так мовчки ми й просиділи якийсь час, а потім імператор різко підвівся і зібрався піти. Але наостанок він сказав:
- Я розумію тебе, Христино. Але все одно сподіваюся, що ти приймеш мене таким, яким я є і пробачиш мені. Я чекатиму, – Іларій розвернувся і швидким кроком попрямував до замку. Я ж залишилася сидіти в альтанці, заспокоюючи своє серце, яке так невчасно збунтувалося.
За моїми переживаннями сила сколихнулася і по спинці диванчика поповзла невеличка ліана. Озирнувшись на неї, я постаралася упорядкувати свої почуття. Мені не можна витворяти таке у стінах замку. Невдовзі дихання вдалося врівновадити, і я підвелася, прямуючи до себе в кімнату.

Забагато подій на сьогодні, я відвикла від цього, і мені було важко контролювати свої емоції. Якась частина мене хотіла, щоб правитель побачив вирощену мною ліану. Я бажала поділитися з ним своїми вміннями, але чудово розуміла, що маю мовчати. Ще зарано.
У кімнаті я привела себе в порядок і відпочила, а незабаром Міла принесла вечерю. Поївши, я взялася за читання, чекаючи на прихід радника. Ось тільки чоловік так і не з'явився. Заснула я за столом, а прокинулася вже на своєму ліжку, бережно вкрита ковдрою. Потяглася, встаючи на підлогу і посміхнулась залишкам сна. Сьогодні він заспокоював. Я все зможу!