Розділ 13. Навчання – світло. Тільки й романчики читати не забувайте

Я стояла і не сміла поворухнутися, спостерігаючи за тим, як чоловік швидким кроком прямував до мене. Мов кролик перед удавом, дивилася на нього заворожено. А коли до мене залишалося лише два кроки, радник різко зупинився, не наважуючись підійти.

– Як вам екскурсія? - Просте запитання, але відповіді у мене не було.

- Я… мені… Мені дуже сподобалося, історія замку цікава. – Сподіваюся, він не питатиме що саме, бо велику частину розповіді імператора я прослухала. Але наставник не поспішав продовжувати розмову, мовчки вдивляючись у моє обличчя. - Я піду? - спитала, дивлячись прямо в очі своєму вчителю.

- Так звичайно. Вибачте, що відволікаю, - Ельдар скривився і розвернувся на сто вісімдесят градусів, маючи намір піти.
Та й хай би йшов. Я не знаю, що найшло на мене в ту хвилину, але я швидко заговорила:

- Я думала над тим, що ви хотіли мені сказати. І я розгублена. Імператор… я ніби відчуваю його. Коли Його Величність поруч зі мною, то мені здається, що він часточка мене самої. Але мені боляче від того, що я могла вас образити. Не вважайте мене вітряною, я не хотіла нікого обманювати. Я…

- Не треба виправдовуватись. Ви були дуже чесні зі мною, і я вам вдячний. А тепер вибачте, я мушу йти, – чоловік зник за найближчим поворотом, а я продовжувала невпевнено тупцювати на місці, адже саме в цей момент моє серце рвалося з грудей. Я хотіла кинутися слідом за радником і притиснутись до його спини.
Божевілля якесь. Я ж не могла закохатися одразу у двох чоловіків? Ні, це дурниці. Занадто багато переживань і дуже насичений день, от я почала себе накручувати. Краще повернуся до кімнати і перестану думати лише про чоловіків.

Через ці дивні події я зовсім забула про те, що хотіла поговорити з Мілою на рахунок роботи. Вирішено. От цим я зараз і займуся, бо складалося відчуття, що я юна дівчина, яка заплуталася в кавалерах.

Кабінет радника Його Величності

Та я ж втік, наче справжнісінький боягуз! Я боявся почути від неї категоричну відмову, боявся, що вона попросить перебувати від неї якнайдалі. Та я навіть у розгромному бою не втікав, а стояв до останнього. Тільки от ця жінка страшніша за війну чи смерть.
І я ніяк не міг зрозуміти, коли вона встигла мені стати потрібна, немов повітря. Я хотів дихати нею. Мені було важливо знати, як вона, чим займається. Це просто одержимість якась. Якби я не знав, що це неможливо, то подумав би, що вона мене приворожила.

І ось тут до мене дійшо. Стоп. Як вона сказала? "Я його відчуваю? Коли Його Величність поруч зі мною, то мені здається, ніби він часточка мене»? Адже мене це ще тоді збентежило. Таке можливе у істинних пар, але ця її фраза: «коли Його Величність поруч». Тобто, коли його немає, то вона нічого не відчуває? Чорт, і чому я втік? Можливо, треба було уточнити? Що, якщо це прив'язка? Може імператор прив'язав підходящу йому пару до себе? Маячня. Він би мені сказав. Або ні? Що ж мені робити? Як же дізнатися?

Кімната Христини

Я сиділа за столом і бездумно перегортала сторінки «Етікету»: з книгою було покінчено, але мені здавалося, що я втратила щось дуже важливе. Але, на жаль, мені не вдавалося вловити думку.

З Милою я вирішила поговорити ввечері, коли вона принесе мені вечерю, а поки що перебирала книги, які були в моєму розпорядженні. "Географія". Треба ж, майже як у нас підручник, не вистачало лише позначення класу та школи. "Релігії". Я її вже починала читати, але розповідь здалася мені нудною.
Все ж таки дракони не надто релігійні, і в підручнику описувалися релігії інших держав. Інформація була викладена скупо та сухо. Здавалося, що автор просто відбував обов'язок. А от далі йшов любовний роман. Смішно, і як ця книга записалася в стопку на столі? Вирішивши розважитися, я заглибилася у читання.

Легкий початок: взаємна симпатія, обіймашки, ніжні поцілунки (щось мені це нагадувало), але до головного вони так і не дійшли. А ось тут цікаво. Виявляється, не все було так гладко. Дракон одразу ж закохався у дівчину, а вона все ніяк не звертала на нього уваги. І тоді чоловік зважився на хитрість – скористався послугами місцевої чаклунки, яка створила йому зілля прив'язки. Щодня дівчину підпаювали їм, після чого вона почала помічати дракона, навіть відчула до нього закоханість, яка почала переростати у щось більше. Але, виявляється, прив'язка діяла лише у ті моменти, коли предмет обожнювання був поруч. Остаточно завершити ритуал треба було цитую: «тільки після лежання чоловіка з юною дівою». Тобто вони мали переспати. Як все запущено. Загалом, через сувору заборону батьків дракону довелося чекати до дня весілля. І ось тут і з'явилося справжнє кохання дівчини. Він пробудив справжні почуття, розриваючи згубну прив'язку. Кінець.

Мені навіть шкода стало першого дракона. Треба ж так: любив, захопив дівчину (звичайно не зовсім чесно), але думаю справа була не зовсім у зіллі. Адже як без симпатії? А потім узяв і з'явився другий, який і вкрав красуню просто перед весіллям.
Ще в дитинстві я б вважала першого дракона злом, от тільки зараз це «зло» було мені все ж ближче. Адже чоловік старався, йшов до своєї мети. А хтось просто прийшов, побачив та переміг. Сумно виходить. Скільки не йди до мети, а долю не обдурити. Отакі справи.

За цими роздумами мене й застала Міла. Дівчина поставила на стіл вечерю і збиралася піти, але в мене були на неї інші плани. Я зупинила помічницю і спитала з приводу роботи. Ви б бачили її очі. Вони стали розміром з два блюдця. Небачена річ – леді бажала працювати. Але це для неї я леді, а насправді я звичайний офісний працівник. Загалом, зі ступору Міла виходити не захотіла, з професією мені допомогти не могла (вона поняття не мала про роботу для леді), та й сказала мені тільки те, що я і сама знала:

- Поговоріть з імператором чи радником, міс Христина.

От тільки що робити, якщо Іларія про таке ніби й не спитаєш, а перед Ельдаром мені було дуже соромно. Отже, шукатимемо інші шляхи.