Розділ 12. Прогулянка замком

У мене залишалося небагато часу до того, як імператор із гостями з'являться в холі, щоб вирушити на екскурсію. І зараз я маю вирішити, як бути з освідченням радника. Як мені поводитися з ним? Так, я не дала чоловікові вимовити це вголос, але тут і їжаку зрозуміло, що він вирішив мені освідчитися у коханні. Але що ж далі? Навіщо це йому все? Адже він знав і бачив моє ставлення до імператора. Тоді для чого ці одкровення? Навіщо ставити мене в незручне становище? Та й себе також. Жест розпачу, чи може вони так мене перевіряють? Хоча не думаю, надто жорстока перевірка.

Я стояла і смикала браслет у руках. Що тепер робити із подарунками чоловіка? Їх треба повернути? Чи це його образить? Думай, голово, думай, шапку куплю.
Тільки от як на зло я не бачила виходу із ситуації. Не знаю, скільки часу я провела, бігаючи по холу, але незабаром почула кроки, що наближалися. До мене підходили Намісник із дочкою, а за кілька хвилин з'явився й імператор.

- Що ж, всі на мічці, тож можемо починати ознайомлення з родовим замком смарагдових драконів, - почав свою розповідь Його Величність. - Збудований він близько чотирьох тисячоліть тому ще моїм пра-пра-прадідом Іверієм Справедливим. Раніше наші пращури жили в горах, обираючи собі більш підходящі для цього печери. Але дружина мого предка була людським магом Життя. Бабуся настільки любила природу і денне світло, що навіть не уявляла свого існування у темній печері. До того ж вона завжди прагнула допомагати людям, тому працювала лікарем, і навіть коли стала імператрицею не залишила своєї професії. От імператор Іверій і задумався над тим, як же влаштувати так, щоб його дружина була і близька до природи, і все ж таки жила в комфортних умовах, будучи при цьому захищеною. Часи тоді були важкі, практично всі сусідні королівства перебували у стані війни. Ідея прийшла випадково: одного разу, коли правитель повертався до місця їхнього проживання, пролітаючи над Вічним лісом і над самим кордоном земель ельфів та драконів, він побачив територію, оточену невеликими горами, там було чудове озеро та величезна галявина. Спустившись нижче, дракон помітив величезне дерево, ним виявився тисячолітній дуб. Дерево вабило, тягло до себе чоловіка, і той піддався пориву, спускаючись дедалі нижче. А коли імператор підійшов і торкнувся шорсткої кори, то почув голос у своїй голові. Сам Світ заговорив із ним: «Тут. Вона буде щасливою лише тут». Так і затіялося велике будівництво. Замок багато разів будувався і перебудовувався, але цей перший палац залишився в первозданному вигляді, - голос імператора затих, а я продовжувала літати в хмарах, мені здавалося, ніби я сама жила і любила у той час.

Після розповіді ми перемістилися до саду, звідки могли розгледіти монументальну споруду. А після цього Іларій повів нас до дверей праворуч від головного входу та продовжив своє оповідання про історію замку. Мені було соромно зізнатися, адже далі я слухала напівху, постійно відволікалася і на десятій, напевно, кімнаті для бабусі імператора трохи занудьгувала. Ні, розповідав Іларій цікаво, але ці «Блакитна кімната імператриці Дейни», «Світла кімната імператриці Дейни», «Перламутрова кімната…». І пішло-поїхало. Ясно стало одне - предок правителя просто обожнював свою дружину і весь палац був призначений для її потреб.

До честі принцеси скажу, що вона уважно слухала і навіть ставила запитання. Молодець, стійка дівчина. Я ж відчула себе трохи не у своїй тарілці, і до того часу, коли вже ледь не позіхала, ми вийшли з іншого боку палацу і правитель повів нас до столу, що розташувався прямо на галявині. Величезний, накритий білою скатертиною, на ньому було велике різноманіття страв на невеликих тарілочках. Так, просто дежа вю якесь.
Здається, я нервово посміхнулася, бо всі одразу обернулися в мій бік і витріщилися на мене, немов на новорічну ялинку у вересні. Начебто вже й не літо, але для свята якось зарано. Так і я зі своїм сміхом. Добре хоч питання не ставили, і на тому спасибі.

Знизавши плечима, я першою попрямувала до столу, все ж таки з ранку нічого не їла. Інші, не змовляючись, поквапилися за мною. Під час обіду говорили переважно чоловіки, а я знову подумки літала десь далеко. І лише одна принцеса намагалася підтримати розмову сильних світу цього.

За годину неспішної бесіди імператор і намісник заметушилися і почали кудись збиратися, схоже вони ледь не забули про якусь важливу зустріч. Ми ж з Азалією попрямували разом з ними до замку, де імператор вибачився перед намісником та його дочкою, затримавши мене на хвилинку.
А коли ми відійшли убік, чоловік узяв мене за руки і зазирнув у вічі:

- Ти сьогодні якась розгублена. Нічого не сталося? Ми надто втомили тебе своїми розмовами про політику? - Він дивився на мене з такою ніжністю, що я не могла не посміхнутися у відповідь:

- Ні, що ти. Просто я погано спала і нервувала весь час, все ж таки це ельфи, не хотілося б не осоромитися перед ними.

- Все було чудово. Ти велика молодець, - Смарагдик погладив мою щоку пальцями. - Я страшенно скучив, - тихо промовив і нахилився, цілуючи мої губи, ніс і щоки.
Я ж заплющила очі від задоволення, а коли розплющила їх, побачила радника, що виходив з однієї з бічних дверей. Погляд чоловіка звернувся на нас. Мені відразу стало якось незручно, і я легенько відштовхнула імператора, показуючи, що ми вже не одні. Іларій все зрозумів, ніжно погладив мою долоню і поспішив за намісником. А от я залишилася стояти і дивитись, як до мене наближався Ельдар.