Розділ 11.2.

З ранком прийшло і заспокоєння: стало легше дихати і серце перестало вириватися з грудей. Навіть біль здавався лише відлунням надто реалістичного сну. Я підвелася і швидко привела себе до ладу, знову відмовившись від косметики. З одягу обрала єдиний у моєму гардеробі брючний костюм кремового кольору. Волосся зібрала у високий хвіст і заплела з нього косу, використовуючи червону стрічку, подаровану мені імператором. У вухах красувалися сережки радника. Що вдієш, якщо інших прикрас у мене не було? Ну от я і готова до сніданку з Велетнем. Давно я його так не називала, навіть про себе. Все ж я почала довіряти цьому чоловіку, адже він став для мене не лише наставником і вчителем, а скоріше другом, якому я була вдячна за допомогу.

Хвилин через десять у двері постукали і після моєї відповіді до кімнати зайшов радник. Виглядав чоловік чудово: сірі штани та біла сорочка, поверх якої красувався такого ж сірого кольору камзол, вишитий чорними нитками. Все сиділо на Ельдарі просто ідеально. Я уважно розглядала свого візитера, тому не одразу помітила заплетену косу, гладко виголене обличчя та усмішку на його губах. Здавалося, переді мною стояв зовсім інший чоловік. Куди ж поділася його постійна щетина і розкидане по плечах волосся?

У руках у наставника була невелика коробочка, яку він простягнув мені. А коли я її відкрила, то побачила ніжний срібний браслет, вздовж якого зміїлися крапельки темного металу, а зверху  красувалися ті самі блакитні камінчики. Виглядав браслет дуже ніжно та акуратно.

Я завмерла в повній розгубленості: з одного боку, незручно було приймати подарунок від радника, а з іншого – я не могла відмовитися від такого дива. Ось так я і стояла з коробочкою в руках, боячись торкнутися чарівності, тому велетень невірно зрозумів мої коливання:

- Вам не подобається? Занадто просто для леді? Я…

- Що ви, він чудовий, такої краси я ніколи не бачила, - поспішила перебити чоловіка.

- Я радий. Тоді дозвольте допомогти вам його вдягнути, якщо ви не проти. - Чи я була проти? О боги!

- Дякую. У мене ніколи ще не було настільки гарної прикраси, - почервоніла, коли пальці радника пробіглися моїм зап'ястям, і я відчула, наче маленькі блискавки вибухнули в місці дотику. Це було не боляче, скоріше хвилююче і якось несподівано приємно.

Після того, як браслет був одягнений, радник простяг мені свою долоню:

- Це необхідно для перенесення на місце нашого сніданку, - сказав чоловік, і я подала йому свою руку.
В той же момент повітря навколо заіскрилося і спалахнуло, а ми опинилися на березі невеликого озера. Трохи ближче до води стояв столик з білою скатертиною, на якому красувалися просто безліч фруктових десертів, кілька видів морозива, легкі закуски та різноманітні тарілочки з салатами.

- Я не знав, що вам може сподобатися, тому замовив потроху всього, - здається, Ельдар зовсім не вмів виправдовуватися.

Так, потроху. Можливо, він скупив усе, що пропонували у невидимому ресторані. Хоча, я його не звинувачувала - все виглядало дивовижно, і в мене просто розбігалися очі, хотілося спробувати все й одразу.

Ми зайняли місця за столом, і я вирішила першою розпочати розмову:

- Ви хотіли вчора про щось поговорити. Я із задоволенням вас вислухаю, але спочатку я хотіла б знову вам подякувати за допомогу на вчорашній вечері. Спасибі, - я, напевно, ніколи не втомлюся повторювати це чоловікові навпроти. Він же просто відмахнувся, ніби це не вартувало уваги, важко зітхнув і заговорив:

- Ви щось пам'ятаєте про свою появу тут? – я заперечливо похитала головою. - Може, згадаєте те, що сказали в ту мить, коли з'явилися на цьому світі? – Знову хитнула головою. - Я так і подумав. Справа в тому, що я повертався із завдання Його Величності і відчув коливання в магічному просторі. А коли я опустився на галявину, повз яку пролітав, повітря там спочатку розжарилося, завібрувало і незабаром на траві з'явилися ви. От так просто: спочатку довкола не було ні душі, а всього за секунду я побачив сплячу дівчину на траві. Я був у драконячій іпостасі, тому мені потрібно було нахилитися, щоб розгледіти незнайомку, і в ту ж мить ви різко розплющили очі, підняли свої руки угору, хапаючи мене, вибачте за вираз, за ​​морду, притягнули до себе і на одному подиху видали: «А от і ти. Я так чекала на тебе, а ти все не приходив». З цими словами ви мене поцілували і відразу після цього знепритомніли. Тоді я обернувся, підхопив вас на руки та перемістив до замку. Далі ви прокинулися поряд з Його Величністю. Я чекав, що ви поясните свою поведінку на галявині, але виявилося, що ви абсолютно нічого не пам'ятаєте.

Я шоковано витріщилася на чоловіка, адже в моїй голові не було нічого з перерахованого вище. І тим більше я не знала, чому так повелася. Дивлячись на мою реакцію, радник продовжив:

- Я намагався забути почуте, думав, що то була шокова реакція організму на перенесення між світами. Але розумієте, я не можу викинути ваші слова та ваш поцілунок зі своїх думок. Христина. Христя. Я…

- Зачекайте, - я різко перервала чоловіка.– Прошу, не продовжуйте, ми маємо на цьому зупинитися. Справа в тому, що в мене є почуття до Його Величності, і він відповів мені взаємністю. А ви – мій наставник, я поважаю вас і безмежно вдячна, але…

- Тепер ви зупиніться. Я зрозумів і прошу вибачити мене за таку вільність. Мені просто здалося, що ви можете відповісти мені взаємністю.

- На жаль, - опустила очі, не сміючи дивитися на чоловіка, адже мені було гірко від тих слів, що я йому сказала.
Після цього ми обоє замовкли, дивлячись у свої тарілки.

- Давайте поснідаємо, адже ми за цим сюди прийшли, - Ельдар все ж таки розірвав те незручне мовчання.
Але апетиту вже не було, і я не могла ні до чого доторкнутися. Я чудово розуміла, що так ще більше роблю йому боляче, тому встала з-за столу і попросила повернути мене в замок, адже незабаром на мене чекала екскурсія в компанії імператора та Намісника з його дочкою.