Розділ 11. Гірке визнання

Опустивши голову, я так і завмерла, не сміючи подивитися в обличчя імператору. Пауза все тривала, і я не знала, як мені варто вчинити в такому разі. Правитель кашлянув, впевнено звернувшись до мене:

- Доброго вечора, леді Христино. Прошу, сідайте за стіл, ми якраз осікували саме на вас.
Я швидко прошмигнула повз гостей, що розташувалися з краю, і зайняла вільне місце біля сивого вельможі, імені якого я не знала. Швидко оглянула стіл: на чолі сидів імператор, праворуч від нього розмістився радник, ліворуч - Намісник ельфів та його дочка. Титулів решти гостей я не знала, тож не особливо розглядала їх.
Поруч відразу ж опинився слуга в лівреї, який почав обслуговувати мене, накладаючи основні гарніри. Багато страв я бачила вперше, тому дуже боялася скористатися не тими столовими приборами. Єдиним виходом з ситуації, що склалася, були мої підглядання за сусідами, і саме в цей момент я зустрілася поглядом з радником. Чоловік насупився, узяв тонку вилку з двома зубцями і наколов нею м'ясо, відрізаючи при цьому гострим ножем невеликі шматочки. Радо посміхнувшись, я повторила його маніпуляції. За м'ясом пішла страва, дуже схожа на нашу земну картоплю, тільки вона була червоного кольору та довгастої форми, їли її звичайною виделкою з чотирма зубцями. Овочі накладалися маленькою ложечкою на невеликі тости, після чого їх можна було вживати. Я подякувала радникові кивком і взялася за їжу.

Імператор про щось голосно розмовляв з Намісником, на мене він навіть не дивився. А от ельфійка кілька разів поверталася в мій бік і кидала посмішки та ще й підморгувала змовницьки. Зрозуміти чого вона від мене хоче я все ніяк не могла.
Та краще так і було, бо щойно імператор завершив свою розмову з Намісником, принцеса відклала виделку убік і звернулася до Іларія:

- Ваша Величносте, не так давно ми з леді Христиною прогулювалися садом, і вона поскаржилася на те, що дуже погано знає палац та його околиці, я також вперше в Хмарному палаці. От ми й подумали, чи не могли б ви влаштувати для нас невелику екскурсію замком? Можливо, завтра у вас знайдеться вільний час? - Вона мило посміхнулася співрозмовнику, дивлячись на нього в очікуванні. Той, здавалося, задумався, обережно поглянувши на мене, і відповів:

- Ну, якщо ви, любі леді, так бажаєте, то як я можу вам відмовити? Думаю, після сніданку я зможу приділити вам кілька годин і показати невелику частину палацу. Може, й пан Намісник бажає до нас приєднатися? - Імператор подивився на ельфа, і той ствердно кивнув. - От і прекрасно. Отже, завтра після сніданку зустрінемося в головному холі.
Я закусила губу і лише нижче нахилилася до тарілки. Чудово. Завтра мені доведеться зображати великосвітську жінку і прогулюватися з главами держав. Просто верхівка моїх мрій! Особливо, якщо зважити на те, що з імператором мені зовсім не хотілося бачитися.

Вечеря тривала ще близько години, а я вже й не знала, куди себе подіти, навколо всі розмовляли про щось і тільки я сиділа і дивилася у свою тарілку. А коли трапеза нарешті була закінчена, імператор піднявся першим, і всі відразу ж зазбиралися з-за столу. Я була однією з перших, хто поспішив покинути цю «милу» компанію, але правитель гукнув мене, попросивши затриматися:

- Нам треба поговорити, леді Христино. Прошу, залиштеся ненадовго. - Усі йшли, з цікавістю поглядаючи у мій бік. Радник затримався найдовше, і коли нас залишилося троє, сказав, що теж хотів би поговорити зі мною:

- Якщо ви не проти, я хотів би запросити вас завтра на сніданок.
Як я могла відмовити тому, хто допомагав і продовжує допомагати мені в усьому? Зрозуміло, я схилила голову, погоджуючись, і ми домовилися зустрітися о дев'ятій ранку. Ельдар пообіцяв зайти за мною, щоб проводити на місце нашої трапези. Після цього чоловік вийшов, залишивши мене наодинці з монархом. Я ж зітхнула, стиснувши руки в кулаки, і повернулася у бік Іларія. А він увесь цей час дивився на мене.

- Ви зблизилися з радником, - голос імператора був спокійний, чого не скажеш про мене. Я зібралася з думками і вимовили у відповідь:

- Так, пан Ельдар дуже допомагає мені освоїтися у вашому світі, за що я йому безмежно вдячна.

- Я не звик ходити навкруги, тому відразу перейду до справи. Я хотів би поговорити з тобою про вчорашній бал. Знаю, що обіцяв тобі і не виконав своєї обіцянки. І це не прикрашає мене ні як правителя, ні як чоловіка. Але ти маєш зрозуміти – Намісник приїхав вирішувати дуже важливі для обох держав питання, а Азалія – його дочка. За законом гостинності я просто був зобов'язаний запросити її на танець. Тому я хотів би, щоб ти мене зрозуміла і не ображалася. Все, що було на балу, це лише дипломатія. Мені подобаєшся ти, і залицятися я маю намір тільки до тебе, - останні слова чоловік сказав мені прямо в губи і відразу ж поцілував.

А я спалахнула, наче сірник, адже Іларій вмів запалювати в мені вогонь. Вся образа миттєво кудись випарувалася, а гребель, що вибудовувалася мною, миттєво впала під натиском поцілунків мого Смарагдика.

А коли феєрія безумства скінчилася, імператор взяв мене за руку і повів до себе в кабінет, де ми просиділи до пізньої ночі, просто розмовляючи. Гіркота образи покинула моє серце, і в ньому розквітли бутони закоханості. Як же все стає просто, коли даєш людині шанс виправдатися.

Прощалися ми довго. Губи опухли від поцілунків, а думки втекли з моєї голови, і тільки Смарагдик оселився не тільки там, а й глибоко в серці.

Засинала я з мрійливою усмішкою на губах.

Сновидінь цього разу я не бачили, і тільки під ранок мене відвідали сумні смарагдові очі. Біль у них стискав моє серце, ускладнюючи дихання, і я відразу ж смикнувся, злякано хапаючи ротом повітря.  По щоках моїх текли сльози. Хто ж ти? І чому мені фізично боляче від туги в твоїх очах?
Але відповіді на це питання у мене, на жаль, не було.

P.S. Всім дякую за коментарі і оцінки!!! Мені дуже приємно. обов'язково відповім пізніше, ці дні у нас сильні обстріли, і проблеми зі світлом. заряд витрачаю на написання. Можуть бути пропуски у викладанні продовжень. Щиро дякую всім за підтримку. Миру нам всім.