Розділ 10. Між друзями не повинно бути недомовленостей

Я піднялася, скинула з себе сукню та прикраси, прямуючи до ванної кімнати. Привела себе в відносний порядок, надягла піжаму, що мені дуже полюбилася, і залізла під ковдру. Сон не йшов, але й сліз вже не було. Я просто лежала і дивилася в стелю. Зраджена. Я знову була зраджена. Тільки чому ж мені вкотре так боляче? Здавалося б, я вже навчилася справлятися з відчуттям обдуреності та розбитого серця.
Але зараз головне заснути, завтра обов'язково буде легше. Все минеться.

3 години по тому. Кабінет імператора.

Чоловік сидів за столом, заплющивши очі: бал закінчився, і загалом усі залишилися задоволені. О боги, як же він втомився. Але варто було Іларію згадати про ельфійську принцесу, як на губах його з'явилася мрійлива посмішка. Дівчина виявилася диво яка гарна! А її очі – найяскравіші смарагди. Але що це за почуття у грудях? Чому так боляче? Втомлено потер перенісся і кинув погляд на документи, привезені ельфійською делегацією.

А за хвилин десять без стуку до кабінету влетів радник, очі якого метали блискавки. І тільки-но двері за ним зачинилися, як друг прогарчав:

- Ти що накоїв? За що ти так із нею? Чи ельфи підкинули більш вигідну партію?

- Стривай... Про кого ти?

- Христя. Христина. Ти забув, що обіцяв їй? Чи вона тобі вже не потрібна, коли на горизонті з'явилася зеленоока ельфійська принцеса? – очі радника гнівно виблискували. Так, давно друзі не сварилися по-справжньому. Що ж викликало такі яскраві почуття?

Так, імператор згадав погляд гості, коли він запросив ельфійську принцесу на танець. Але вона повинна була зрозуміти, що правитель не міг вчинити інакше. Адже Азалія — дочка намісника. До того ж сама Христина пізніше сяяла усмішкою в обіймах Ельдара. Схоже, дівчина не надто й перемалася.

Іларій вирішив не гніватися на друга, все ж таки давно у того не було таких яскравих емоцій. Століття минуло з того часу, як радник дозволяв собі кричати на імператора. А от на рахунок Христини... мабуть, варто поговорити з іншосвітянкою, заспокоїти її. А ще, не те щоб монарх хотів виправдатися перед другом, але він все ж таки вирішив уточнити:

- Я поговорю з Христиною. Вона розумна дівчина, і зрозуміє, адже я не мав іншого вибору.

- Сподіваюся, що все так, як ти кажеш. Тому що якщо ти всього лише граєш із нею, то я тобі цього не дозволю! З ким завгодно, тільки не з нею. Інакше вже я заявлю свої права на Христину. - Слова Ельдара шокували Іларія. Невже друг щось відчував дойого зеленоокої іншосвітянки? Розуміння цього розлютило імператора, і той прогарчав у відповідь:

- Ти не посмієш! Вона моя!

- Ще й як посмію, я не дозволю робити їй боляче. І зроблю все для Христини, навіть якщо це поставить під загрозу не лише мою роботу тут, а й моє життя! - Імператор і не сумнівався в щирості слів його друга, але саме це злило найбільше.

- Замовкни! Я не хочу тебе слухати! – Іларій був розлючений. - Пішов геть!

- Сподіваюся, ми одне одного зрозуміли, - спокійно промовив радник, ховаючись за дверима кабінету.

а от правитель схопив чорнильницю зі столу і запустив її в стіну. Але чому Христина? Чому саме вона стала між мною та другом? Ні гроші, ні влада, а саме ця дівчина?

Незабаром імператор заспокоївся, і тихий сміх пролунав у кабінеті:

- Треба ж... Радник закохався. Я б навіть його благословив, якби це не була МОЯ жінка.

Після сварки Велетень подався до свого кабінету у палаці. Наблизившись до таємної шафки біля столу, чоловік дістав звідти пляшку з бурштиновим напоєм. Здається, що після розмови з Іларієм він усвідомив ті почуття, які викликала у нього іншосвітянка.

Дракон обережно заплющив очі, згадуючи, як кілька днів тому прилетів із важливого завдання і, вже наближаючись до замку, в одному з вікон побачив її обличчя. Дівчина стояла, завмерши, і розширеними очима дивилася на його другу іпостась. Адже радник тоді злякався того, що міг шокувати гостю своїм виглядом, боявся побачити жах у її очах.

Не усвідомлюючи, він навіть не поспішив на зустріч з імператором, а швидко перевдягнувся і побіг до Христини. Всю дорогу чоловік нервував і не знав, що сказати, коли побачить її. А щойно чоловік зайшов до Христининої кімнати, то не побачив і сліду страху чи жаху. Дівчина була спокійна і навіть пожвавлена ​​більше, ніж звичайно. Невже вона його не боїться? Адже спочатку навіть у людській подобі він викликав у неї острах. Це відчувалося. Що ж тоді змінилося? Чи, може, він сам переродився?