Розділ 7. Розмова до душі

Крок уперед, два назад, поворот. Раз-два-три, раз-два-три. Зупинка, уклін. І продовжили.

Намагаюсь довести свої дії до автоматизму.
Радник виявився чудовим учителем та неймовірним танцюристом. З ним було легко, і навіть мій страх перед цим чоловіком зникав під час танцю. Велетень стійко витримував усім мої помилки в поворотах, невдалі спроби скопіювати граціозні рухи леді з фільмів, і при цьому ще примудрявся м'яко спрямовувати і вказувати на промахи, які я не помічала через незнання.

Через годину моїх невпевнених тупцювань я навіть почала отримувати задоволення від того, що відбувалося, намагаючись вловити настрій свого напарника. Спостерігала за рухом його очей, за тим, як смішно чоловік хмурить брови, коли я помиляюся, навіть спробувала його спародувати, на що Ельдар дозволив собі легку посмішку, тоді як я не витримала і розреготалася. І саме в цей момент двері у вітальню відчинилися і за нею опинилась потужна постать імператора. Іларій здивовано витріщився на нас, завмерлих в танці, а потім обережно прокашлявся і заговорив:

– А у вас тут весело. Готуєтесь до балу? - Мені стало трохи не по собі, і я висмикнула свою долоню з рук радника, відступаючи від чоловіка на крок.

- Добрий вечір, Ваша Величність. Так, пан радник погодився допомогти мені вивчити деякі танці, – здається, мій голос тремтів.

- І почали ви, зрозуміло, із імператорського вальсу, – констатував Смарагдик, хоча в цей момент язик не повертався так його називати .- Сподіваюсь, до канженга ще не приступили?

- Що ви, Ваша Величність, я думаю пані Христина вчитиме його тільки у вашій присутності, все ж я не підходжу на роль партнера в цьому танці, - спокійно відповів радник. Я ж дивилася то на одного, то на іншого і намагалася зрозуміти, як мені поводитися в непростій ситуації, яка склалася.

- Це вірно. Зовсім не підходиш, Ельдаре. – Голосом імператора можна було плавити сталь. - Я сподіваюся, що на сьогодні ви вже закінчили? Я хотів би запросити пані Христину на вечірню прогулянку, – правитель глянув мені просто у вічі і посміхнувся. А з моєї душі камінь упав, навіть можна сказати, ціла брила звалилася.

- Із задоволенням складу вам компанію, Ваша Величність, - я засяяла, наповнюючись ніжністю і, попрощавшись з радником, попрямувала слідом за Іларієм.
Ми рухалися палацом і вже практично наближалися до дверей, що виходили в сад, як раптом імператор зупинився, розвернувся до мене і, взявши мої руки в свої, доторкнувся своїми губами до моїх. Він цілував ніжно, акуратно погладжуючи пальцями мої долоні. А я з кожною секундою втрачала себе в ньому, розчиняючись у нашому поцілунку. Мені хотілося сильніше притиснутися до чоловіка, обійняти його, але Смарагдик знову мене зупинив, цмокнув у ніс і потяг за собою в сад. Ну отак завжди на найцікавішому.

На цей раз ми підійшли до невеликого озерця, що знаходилось з іншого боку саду. Імператор посадив мене на лавочку, а сам розмістився навпроти, заглядаючи в мої очі.

- Ти подобаєшся мені, Христино. Але я не просто людина, я правитель.Так, в мене багато можливостей, тільки і ще більше обов'язків перед моїм народом, перед предками, а також перед самим собою. Я завжди чинив так, як від мене цього чекали, намагався бути дорослим з самого дитинства, пробував приймати вірні рішення. І ось зараз я вперше хочу вчинити так, як велить мені серце. Я не хочу тиснути на тебе, у тебе, певна річ, є вибір. Прошу, виріши для себе, що ти відчуваєш до мене. Я хочу, щоб це було наше спільне рішення, – імператор видихнув і подивився мені у вічі.
А в моїй душі, здається, вибухнув феєрверк. Щастя та ніжність затопили мене, але я не могла вимовити жодного слова. Тому просто піднялася з лави, нахилилася до чоловіка і поцілувала його, вкладаючи в поцілунок все своє серце та свою душу. І лише десь у глибині відчувався маленький укол болю, ніби я зраджувала собі.

Чоловік усміхнувся і підхопив мене, кружляючи, наче маленьку дівчинку. А я розсміялася у відповідь, і напруга відразу відпустила, а залишилися тільки радість і тепло.
Пізніше ми ще трохи посиділи на лавці, Смарагдик обіймав мене, а я притискалася до нього спиною. Ми розмовляли про мій світ, про роботу імператора і про майбутній бал. Іларій розреготався, коли я захоплено сказала, що зможу побачити гострі вушка ельфів. Ні, ну а що? Це ж цікаво.

Опівночі ми обоє вже позіхали, тому було вирішено повертатися до замку. Імператор почав проводити мене до дверей, але це, схоже, стало нашою помилкою. Ми довго ще цілувалися і не могли розлучитися, і якби не ранній підйом правителя, то явно просиділи б так до самого ранку.
Але чоловік пішов, а я ще довго лежала на ліжку та посміхалася.

Вранці я благополучно все проспала і прокинулася лише тоді, коли наді мною схилився радник і голосно промовив моє ім'я. Сон мій розтанув, немов димка, і як завжди перед самим пробудженням я помітила сумний погляд смарагдових очей. Коли ж я відкрила свої, то мені здалося, що я побачила їх у радника, але очі чоловіка були чорні, наче смоля: зіниця зливалася з райдужкою, від чого мені ставало трохи не по собі. Я поспішно підхопилася і, не розрахувавши, приклалася чолом до підборіддя Ельдара.

- Радий, що ви все ж таки зволили прокинутися, - голос Громили був тихим. - Чекаю вас за десять хвилин у вітальні, - мій учитель розвернувся і попрямував до дверей. Я ж продовжувала потирати своє чоло, гадаючи, чим могла засмутити радника.
В цей же час чоловік за дверима голосно проковтнув слину і прикрив очі долонею, змушуючи себе заспокоїтися.

«Я маю бути холодним і спокійним. Вона гостя імператора».

Але ж думати набагато простіше, аніж втілювати це в життя, чи не так? Ельдар невесело посміхнувся і попрямував до вітальні. Всьому свій час.