Розділ 3. Ідеальне побачення

Прокинулася я, коли за вікном уже було ясно, потяглася і рішуче зістрибнула з ліжка. На столі знайшлися таця з їжею і записка, в якій значилося, що імператор після сніданку чекатиме на мене в саду. Потрапити туди я зможу за допомогою служниці, яка чергувала біля моїх дверей.

Я заплющила очі й прошепотіла його слова: "Чекатиму на тебе в саду. Твій Іларій".

Як же чудово! Адже це майже побачення. Я закружляла по кімнаті, пританцьовуючи, але відразу згадала про сніданок і наблизилася до нього, принюхуючись. Їжа виявилася не тільки гарячою, а ще й смачною, тому я швидко проковтнула все, що запропонували мені місцеві кухарі.
Після цього визирнула за двері і побачила дівчину, яка несміливо стояла біля стіни, не підводячи голову. Запросивши помічницю до своєї кімнати, я запитала щодо одягу. Не йти ж мені на зустріч із імператором у костюмчику з дракошами. Дівчина одразу вклонилася і зникла за дверима, не сказавши жодного слова. Чи німа? Це питання повисло в повітрі, і я вирішила поцікавитися трохи пізніше, а поки попрямувала до ванної кімнати, яку помітила ще напередодні ввечері, і спробувала привести себе в порядок.
А варто було мені повернутися до кімнати, як там я побачила двох дівчат, які почали навперебій пропонувати вбрання, косметику та зачіски. Вони щебетали, не перестаючи, і тільки моя служниця тихо тулилася у кутку, боязко опустивши голову.

Та що з нею не так?

А щойно з приготуваннями було закінчено, і я обрала небесно-блакитне вбрання, чарівниці, побажавши мені приємного дня, втекли у своїх справах. Я ж покликала свою служницю ближче і почала розглядати тихоню, що застигла за крок до мене. Помічниця не підводила очей, і при цьому ще й почала смикати свій фартух.

- Ти можеш говорити чи ти німа?

- Можу, міс, - прошепотіла скромниця, невпевнено покосившись у мій бік.

- Тоді чому постійно мовчиш і тиснешся по кутках? Ти мене боїшся? – хоч би як безглуздо звучало моє припущення, але враження створювалося саме таке.

- Вибачте, я не хотіла вас розсердити. Мені просто ще не доводилося служити іносвітним гостям, і я боюся не догодити, адже тоді ви мене проженете, і я втрачу роботу, - дівчина схлипнула, приголомшивши мене своєю заявою. А ще це була найдовша фраза, яку я змогла від неї почути.

- Тобі нема чого боятися. Як тебе звати? - Мабуть, мені варто налагоджувати мости з цією крихіткою.

- Міла, міс. - На мене глянули два бездонні океани надії, і я здригнулася, помічаючи, як моя співрозмовниця відразу ж потупилась.

- Гарне ім'я, а мене звуть Христина. Міла, будь добра, підійди ближче і подивися на мене. - Дівчина зібралася з силами і наблизилася, дивлячись своїми волошковими очима в мій бік. До чого ж вона гарна! Але чому так боїться?

Потрібно обов'язково її розговорити, адже було б непогано дізнатися про замок побільше, та й про його мешканців теж. Ну а зараз мені потрібно поспішати на зустріч з імператором, не можна змушувати чоловіка довго на себе чекати. Тому я посміхнулася Мілі і попросила відвести мене до саду.

Ми рухалися довгими коридорами, після чого спустилися двома сходами, і от коли я вже практично остаточно заплуталася, переді мною опинилися двері, які і вивели нас до чудового саду.

Я навіть дар мови втратила, розглядаючи різноманітність квітів та рослин, від яких йшов неймовірний аромат.
Я розгубилася такому розмаїттю фарб і не помітила, коли Міла привела мене до чудової білої альтанки, всередині якої був шикарний чоловік із дивовижними смарагдовими очима. Імператор дивився на мене із захопленням та легкою усмішкою.

- А от і ви, Христино. Чудово виглядаєте, я дуже радий вас бачити, - з кожним словом Іларій підходив все ближче і в кінці торкнувся моєї руки, підводячи її і легко цілуючи пальчики.

Я відразу ж розгубилася і опустила очі, а на моїх щоках виступив рум'янець. Як же мені захотілося, щоб ці губи торкнулися не тільки моєї руки, а й обличчя. Я знову мріяла відчути його дихання так близько.
Здається, я збожеволіла, адже мені шалено сподобався цей знайомий незнайомець з очима кольору літньої трави. Мій Смарагдик.