Маєток диявола

Соловейко наспівував свої чарівні пісні у великому барвистому саду, неподалік від високого маєтку стародавньої архітектури біло-неонового кольору. Цей маєток був набагото більший за інші, тому легко виділявся, а в місцевості його прозвали «маєток диявола» через, доволі.. неоднозначну господиню.

— Христю! Сюди!

Почувся гучний голос десь із другого поверху. У цю же мить, хтось почав бігти сходами вниз, пристукуючи підборами, вже за декілька секунд перед кімнатою повстала гарна дівчина, років 18, вона була вбрата у біло-блакитний сарафан з народною вишивкою та мала гарне світло-русяве волосся, що було зібрану у зачіску, але декілька неслухняних хвилястих пасм, все ж таки виглядали. Цю картину доповнювали гарні оченята, коричневого кольору, це була Христина Левченко. Дівчина зробила легкий реверанс та швидко відповіла

— Панно, щось бажаєте?

У відповідь, жінка повернулась до Христини. Це була на вигляд дуже статна й поважна дама років 25, вдягнена вона була у чорний наряд, як справжня аристократка. Темне волосся було туго зібрану у елегантну зачіску, це все підкреслювали її небесно-сірі очі.

— Ти знаєш, що сьогодні, приїдуть мої племінниці

Відповіла жінка, ходячи по колу

— Дочки пана Дем'яна?

Тихо запитала Христя

— Так, Орина та Соломія зовсім скоро прибудуть до мого маєтку, тому якнайшвидше підготуй дві кімнати та дві зали, хутчіше!

— Так панно, звичайно!

Дівчина швидко поклонилась та побігла до 3 поверху готувати кімнати, де зустріла Марту Глушко, іншу служницю Наталі, що несла кошик з білизною.

— Марто! Ти ж знаєш, що сьогодні приїжджають племінниці панни?

— Христю, ну ти даєш! А хто ото не знає? Та всіх вже на вуха поставили ще за два тижні, і богу!

— А не знаєш, коли точно вони прибудуть? Я боюсь не встигну підготувати кімнати..

— Та хто його зна, мо за пару годин то й прибудуть

— Ага.. дякую Марто!

Дівчина розуміла, що у неї майже не залишилось часу, тому вона швидко побігла підготовувати кімнати.

Вже за декілька годин карета попрямувала у «маєтку диявола» з'явилися дві дівчини, на вигляд їм було по 16 років, обидві мали довгі руді коси та карі очі, вдягнені були у червоні плаття з білою вишивкою, дівчата були близнючками й хутко зайшли до маєтку, де на їх чекала власниця, «німецька баришня» — Наталі Ваншетц.

— Тітко Наталі!

Разом закричали дівчата

— Орино, Соломіє, любі мої!

Жінка добре привітала племінниць та показали їм їх кімнати, Христина, як і інші слуги допомагали освоюватися дівчатам, що правда ті.. аж ніяк не були привітними, як на перший погляд

«Христю! Сюди швидко!» — Кожен день чула Христина, то Орина, то Соломія весь час допікали дівчині, та дорікали, що вона нікчемна служниця, але та вимушена була терпіти. Орина, була більш вимогливою та хитрою ніж Соломія, та зазвичай їй піддакувала, аби здаватися схожою на тітку.

Одного разу, Наталі Ваншетц покликала до себе Христю, аби серйозно поговорити, дівчина була дуже схвильована, адже пані покликала її доволі суворим голосом, а знаючи наскільки Наталі може бути жорсткою, Христя якнайшвидше побігла до неї, затамовоючи подих. Щойно дівчина увійшла до кімнати Ваншетц, вона поклонилась й тихенько привіталась, цієї ж миті панна повернулась до кріпачки й різко почала промовляти

— Христино, ти вже 3 роки вірно служиш мені і я цьому дуже рада, я добре ставлюсь до тебе і за цей час ти стала стала мені неначе сестра..

Христина була вражена, адже не знала до чого вела Наталі і просто тихо слухала

— Отже.. я вирішила, ти вийдеш заміж за пана Петра Черницького, це відомий пан, я бажаю тобі найкращого, а він забезпечить тобі небідне життя, зовсім скоро відбувається сватання, я проведу його особисто.