Глава 25

Неможливо було заснути цієї ночі, незважаючи на нелюдську втому. Кілька годин до світанку я слухала себе. Тірей пішов коридором і ми з Форхадом залишилися самі. Він сидів на одному зі схилів, непорушно, уподібнившись каменю, харчуючись енергією що витає в горах, тут її було дійсно багато, тут навіть не існувало часу, немов це місце примостилося на маківці всесвіту.

- Що ти знаєш про повний Червоний Місяць?

Форхад підняв голову до неба, ніби в своїй сліпоті він теж міг розглянути зорі.

- Це трапляється раз на сто років, точніше дев'яносто дев'ять років і шістдесят шість днів, - промовив він. - Відкривається потужний канал темної сили. Важливо знати як правильно провести ритуал і точно розрахувати координати, де цей викид відбудеться. Час там буде йти на хвилини. Той, хто прийме цей потік сили стане практично непереможним. Кожного разу на повний Червоний місяць вартові намагаються перешкодити відьомським ковінам і до останнього часу нам це вдавалося.

- Якщо Артур Корвін прийме цей потік?

- Нам всім буде гаплик.

- Ти знаєш, де це трапиться?

- Звісно. Ми вирушимо до цього місця сьогодні ввечері. Але ти повинна знати ще дещо про себе. ... Ти не вбивця, Шарлотта Скорес.

- Помиляєшся, .... я вже сприяла смерті у Манакрі. Я таке ж чудовисько, як і Артур, тому він так добре мене розумів.

- Адамантій очистив тебе, а до нього древо життя, біля якого ти вінчалася з Даніелем, якби ти не була гідною - твої сили не змогли б пробудитися. Про всяк випадок скажу - вартові виготовили клітку, здатну утримати Владику тіней. Юний Тірей занадто впав у відчай. Але ж ти цього не хочеш? - Форхад зрозуміло дізнався про наші задуми, не варто було усамітнюватися! - Сядь поруч, дівчино, дозволь думкам текти, дай енергії всередині тебе розподілитися рівномірно, віддайся своїй суті, вона приведе тебе до правильної відповіді. На нас чекає важка ніч, жертв не уникнути, але сьогодні тобі уготовано зламати хід можливих подій. Будь сильною. Будь сміливою. Будь спокійною. Приготуй себе до цього. Повторюй за мною, я зобов'язаний переконатися, що до вечора ти будеш в рівновазі, це секрет перемоги ...

    Я прокинулася коли сонце вже хилилося до заходу, абсолютно повна сил і на подив спокійна. Немов зупиняти чоловіків, що грають з магією - була моя щоденна робота. Раз плюнути, скрутити в баранячий ріг Владику тіней і ще встигнути додому до опівнічного випуску новин. Легко!

 Насправді я замкнула свої думки, а мантри на латині доробили своє. Головне не думати, що у Артура обличчя Баса і мені належить битися з тим, кого я любила. А ще, головне не наштовхнутися на Даніеля. Він один може підірвати мій спокій, до того ж ще й витрусити душу за те, що я без його відома вляпалася у це лайно. Але мені ще від нього дістанеться заднім числом, я це знала, як і те, що він слава богу живий, я відчувала натягнуту між нами нитку і цей бонус від адамантія мене цілком влаштовував.

- Не думай про свого хлопця, інакше коридор нас викине саме поруч із ним! - строго подав голос Форхад. - Ми вирушаємо полювати на звіра, тому всі думки про Владику і його мерзенних прислужників.

Коридор - це діра, що відкривається у просторі, як саме я ще не розібралася, але це як вийти з однієї кімнати в іншу, зручна штука. Щоправда, Форхад щось бубонів про строгі правила на рахунок цього.

Ми опинилися в лісі. Попереду виднілася галявина, але не просто проглядалася між дерев в ясну місячну ніч, а виділялася спалахами світла, немов хтось запускав феєрверки.

- На місці сходу потоку сили відьмаки виклали вівтар, це необхідно для ритуалу, тому ти обов'язково його знайдеш! Вартові тебе не чіпатимуть, вони як і ти чують відьмаків. На простих пішаків уваги не звертай - твоя мета Артур! Не дай йому стати на вівтар! Просто слухай себе, інше дай бог потім відточимо, - напучував мене Форхад, перш, ніж я побігла в бік галявини. Він зі мною не пішов.

Вони билися всюди. Фатальне побоїще на підступах до центру цієї самої галявини. Як в стародавніх епосах про баталії, лише тут замість мечів та сокир - енергія, яку можна перетворювати на щити, пута і ріжучий промінь. Може щось ще, але мене встигли навчити тільки цьому. На землі зустрічалися вбиті і мені доводилося перескакувати через них на ходу. Першим, мені перегородив шлях здоровань відьмак. Напавши на мене, він тим самим зменшував мої шанси досягти мети, адже рахунок, як сказав Форхад буде йти на хвилини.

- На таран при!!! - десь зовсім поруч заволав Тірей. - Двома руками, Чарлі, трясця твоїй матері! Я допоможу!

Моя сила хоч і була погано керованою, зате вона була потужною. Мені іноді здавалося, що я видаю гудіння, як трансформатор. Створивши два щита я поперла буром, розчищаючи собі дорогу, відкидаючи усе двоноге на своєму шляху. Я мало не викотилася на галявину стрімголов.

Артур не бився, оточений тінями, він велично спостерігав за дійством, як істинний владика дивиться на те, як його васали відтирають ворога. На мене яро кинулися відразу троє, але помітивши мене, Артур різко подав їм знак. Здається, він все-таки був здивований:

- Яка тупість. Шарлотто, до чого ми докотилися!? - самовдоволено розтягуючи слова, він опинився біля мене швидше, ніж я думала. - Адамантій, як останній засіб! Тепер ти звичайна незграбна вартова, моя мила? Для мене ваші силові чарівні палички все одно що зубочистки. Який вдалий день, я отримаю тебе і силу Червоного місяця. Ти своїми очима побачиш моє сходження на вершину сили!