Глава 12

Як же я була зла на нього в цю секунду! Як мені хотілося прокричати йому в обличчя, що я ненавиджу його всією душею! Та що там говорити, мені хотілося кинутися на нього з кулаками! ... Але замість цього я понуро кивнула на знак згоди, маючи надію, що тіло Артура Корвіна скоро розкопають і всі проблеми з роздвоєнням особистості для нас припиняться, паразит переповзе у власну оболонку і знайде собі нову подружку.

Його рухи, його поведінка були зовсім іншими, хоч це і були руки Баса, губи Баса, як втім і все інше. Але що стосувалося пристрастей - це була інша людина, манера торкатися саме так належала Артуру. Одним ривком висмикнувши свій ремінь, іншим розстебнув ширінку. Посадивши мене до себе на стегна, рухом професіонала з захопленим зітханням Артур оголив мої груди. Він дійсно отримував бажане, і йому було по фігу, що відчуваю я. І ніяка це не пристрасть, між нами не було тяжіння, хлопець просто задовільнив свою фізіологію, як він і говорив. З одного боку, це там де відкинута мораль і суцільний цинізм - так було навіть простіше. Гірше було б, якби між нами виникли потяг та симпатія. Ось таку душевну заковику мені ніяк не хотілося мати.

Ще кілька хвилин після оргазму Артур продовжує притискати мене до себе, поки наше дихання не відновилося. Можна навіть було не питати - йому було добре зі мною, навіть Бас не видає таких задоволених звуків. Звичайно, у Баса не було трьохсотрічного утримання.

- І я можу бути впевнена, що ти не потягнешся в тілі Баса підкорювати жіночі серця? - пошепки поцікавилася я, борючись із сум'яттям.

- Можеш не сумніватись!

Чому він настільки впевнений?

- Артуре, пообіцяй мені ще раз, що про наш зв'язок ніхто не дізнається, ні зараз, ні через рік, ні навіть через сто років. І що коли ти повернешся у власне тіло ...

- Коли я повернуся у власне тіло, може відбутися розмова іншого характеру, - жорстко обірвав мене Артур. - Але я обіцяю, що ні одному відьмакові не вдасться розгледіти наш зв'язок. Тільки якщо ти сама не захочеш розповісти.

- Дозволь задати ще одне питання, - було трохи дивно питати про таке сидячи на колінах у хлопця, з яким щойно займалася сексом. - А тобі не противно трахатись зі мною, знаючи, що я кохаю Баса?

- А ти знаєш, що таке кохання, дівчинко? - посміхнулися мені пихаті губи. - Можливо, мене це трохи зачепить, якщо пізніше ви відстоїте і доведете свою любов. Безсумнівно, ти любиш Себастьяна, але любов буває різною, Шарлотто. І ось до цієї я не ревную, хоча за своєю природою я страшний власник. Можна любити стару піжаму, книгу, домашнього вихованця, роботу, брата, друга, батьків, дітей, місце відпочинку і багато чого. Але справжня любов до чоловіка вона фатальна, вона не порівнянна ні з чим!

- Ха! Нестерпний, вреднючий, древній брехун! - вигукнула я, зіскакуючи вниз. - Кращого хлопця ніж Бас просто не існує! Наші душі зрослися з дитинства, він дбав про мене і чекав всі ці роки. А я вижила лише завдяки йому! Він сміливий, сильний, відповідальний, добрий, красивий, розумний - його неможливо не полюбити!

- Ага, - стрибаючи вниз, посміхнувся Артур. - Але коли Бас стояв під воротами Манакра - він не зробив зовсім нічого, - очі Баса дивилися на мене поглядом Артура.

- Та куди йому до такого всемогутнього мага, як ти! - продовжувала я захищати коханого. - І він не Халк, щоб пробивати бетон! І напевно він вирішив не нагнітати ситуацію з мисливцями.

- Дуже мудро було з його боку, - знущально кивнув Артур, знову вирулюючи на дорогу. - Вибрати менше зло завжди складно, тому він залишив тебе на поталу нелюдам, які намагаються зґвалтувати тебе пляшкою.

- Ніколи не смій мене накручувати проти Баса! - затремтіла я від злості. - Він не міг знати, що творилося за тими стінами!

- Чарлі ... чому ми тут? - здивовано кліпаючи, на мене вже дивився Бас. Час Артура закінчився.

- Опівніч, - промовила я, намагаючись прийти до тями і між тим хаотично міркуючи, що йому говорити. - Ми з Артуром не встигли доїхати до будинку. Дивно, що він не розрахував час. Поверталися з міста, де провели мало не цілий день.

- Артур не помиляється. Вочевидь, він зробив це навмисно, - цим зауваженням Бас наштовхнув мене на одну думку. - І як, сподіваюся, у вас виходить налагоджувати контакт один з одним?

Він просто вбив мене цим питанням і своєю простодушністю!

- Якщо це можна так назвати, - проковтнула я нервовий ком у горлі і навіть постаралася посміхнутися. - Ми познайомилися з Анною, яка прийняла Артура за тебе, - я ганебна тварюка, але я не придумала нічого кращого, щоб відвести розмову про нас з Артуром.

- О ... Анна, - згадка про колишню неприємно збентежила Баса. - Як Артур викрутився?

- Відшив її, - недбало тисну плечима, немов мене це не хвилює. - Сер Артур іноді буває занадто різким. Ну, хоч не перетворив її на кажана. До речі, а ви можете витворяти подібні фокуси?

- Артур може багато чого. Ось тому ми хочемо перейняти його знання, відновити силу нашого роду.

- А якщо при цьому мисливці вважатимуть вас занадто небезпечними? Цей Гамільтон чітко про дав зрозуміти, що вони не будуть стояти осторонь. Ви збираєтеся битися?

- Чижику, ми збираємося стати тими, хто ми є. А мисливці занадто багато про себе загордилися, ми не дресировані пси, ми не станемо виконувати їхні команди. Не треба хвилюватися. Поки з нами Артур - нам нічого не загрожує.