Глава 10

  Не пригадаю, щоб коли-небудь відчувала себе такою бадьорою, щоб я так виспалася. Мене все ще обіймали чоловічі руки, а це означало, що я до сих пір лежу в обіймах Артура Корвіна, який охороняв мої сни весь залишок ночі. Але навіть цей факт не заважав мені відчувати себе щасливою і такою легкою. Я не глянула на його обличчя, але думаю, Артур вже не спав. М'яко вислизнувши з ліжка, я закуталась у халат, маючи намір прийняти душ. Всередині у мене дзвеніли якісь ноти, мене радувало проникаюче у кімнату сонячне проміння і звуки життя, що доносилися з двору. Ніби у передчутті свята, немов я фізично відчула як моє життя нарешті приземлилося на білу смугу і тепер я у нестямі від захоплення.  

- Я тут розмірковував, - повільно проказав Артур, дочекавшись моменту, коли я повернулася з ванної. - Знаєш, я анітрохи не шкодую, що убив твого батька. Навпаки, я вважаю, що Даг здох занадто легко. Я б судив його інакше, за те через що він змусив тебе пройти.

Зітхнувши, я знову опустилася на ліжко, все-таки зустрівшись з ним поглядом:

- Іноді, я намагалася виправдати його тим, що батько не знав, як саме я виживала там, - мій голос прозвучав сумно. Так і було, при згадці минулого - моя радість миттєво згасала.

- На жаль, Шарлотто, він мав уявлення. Просто Даг був впевнений, що ти виживеш, так як вартові досить витривалі створіння. На його погляд, у Манакрі ти повинна була пройти щось типу гарту.  

- А я собі хвилювалася, - гірко посміхнувшись, я знову зловила погляд Артура. - Ти побачив ... що саме мені снилося?

- Так. Побачив. Але перервавши твоє жахіття, я так і не узнав, чим закінчилося твоє катування, тому я дозволив собі закликати тінь. ... Їм не вдалося позбавити тебе цноти, таким збоченим і жорстоким способом.

- Тоді мене врятували, - вимовила я, опустивши очі, намагаючись прогнати сльози. - Хлоя ... завадила їм. Наші відносини з нею складно було назвати дружбою, у Манакрі вирощували чудовиськ одинаків, але якась теплота між нами все ж була. ... Вона боролася за мене, а от я не змогла вберегти її. ... Десь місяців через сім після того випадку, її довели до самогубства. Хлоя стрибнула у прірву. Я бігла за нею, кричала, благала її не робити цього, але не встигла наздогнати ...

Артур зробив те, що мені було зараз так необхідне - міцно обійняв ззаду, притулившись губами до моєї маківки. Без будь-яких слів, просто почекав, поки я впоралася з емоціями.

- Ти відмовляєшся це помічати, Шарлотто, але багато в чому ми схожі. Ти і я пройшли через пекло, розчарувалися в людях і пропустили через себе самотність, - спокійно промовив Артур, відпускаючи мене через кілька хвилин. - Чому ти так і не зізналася Басу, що переспала зі мною? - його тон змінився різко, відбившись на мені ефектом ляпасу.

Я знову зчепилася з його карим вивчаючим мене поглядом:

- Тому що не хотіла розчаровувати його ще більше. Басу вистачає неприємностей, не хочу, щоб він ще й у тобі зневірився. Тим більше, я тоді була впевнена, що кохалася з Басом. Вина на тобі, ідоле темних. Артуре, а ти ... не хочеш нічого мені сказати? - я не просто змінила тему, мене ще й мучило це питання.

- Ти про клинок та твою мрію вирізати мене з Баса? - посміхнувся він з викликом. Як же я любила, коли такою посмішкою посміхався мені Бас! І як же складно мені тепер було фільтрувати емоції коханого від емоцій Артура. - Або про другий варіант, коли ти мала встромити ніж в момент мого переходу у моє власне тіло? Я не здивований, і навіть з якогось боку розумію твоє обурення. Мені цікаво спостерігати за тобою, Шарлотто. Що тут скажеш, нічого з того, чого б я не передбачав не відбулося. Мене б більше засмутила твоя втеча. Тобі не варто накручувати себе до такої міри, - на додаток своїх слів, Артур ще й знущально підморгнув мені.

- Як же мені бути, о великий провидцю? - поцікавилася я з сарказмом.

- Для початку поснідати. У нас на кухні повно вельми непоганих кексів!

Ніяк не збагну, як у нього це вийшло, але засміявшись, Артур змусив щиросердно розсміятися і мене. Приємна легкість повернулася до мене знову, всупереч усьому.

І тут я зробила ще одне відкриття - шов більше не відчувався! Як не було більше і слідів від дрібних опіків на руках. Я задерла халат, щоб упевнитися. На місці шву залишилася лише рожева смужка.

- Артуре!!! - невдоволено вигукнула я, сердячись, за те що він посмів втрутитися без дозволу.

- Не зміг втриматися, - недбало знизав він плечима просто з незворушною самовпевненістю. - Насправді болем ти карала себе за своє рішення позбавити життя живу істоту, такий твій підсвідомий імпульс. У тебе є совість, дочка мисливця, хоч це і згубно. Ти природжений борець і мені це до душі. Як і багато чого в тобі, Шарлотто, - красномовний погляд довершив сказане.

Його двозначний натяк, пролунав для мене тривожним дзвіночком, це означало, що наближається час, коли Артур зажадає від мене відповіді на поставлений ним переді мною вибір.

Повернути назад мою рану я вже не наполягала, принциповості між нами і так було хоч відбавляй. Але коли Артур висловив своє бажання, владно глянувши на мене після сніданку, я засумнівалася.

- Сьогодні я збираюся до міста. Ти могла б прокотитися зі мною.

- Навіщо? Мені і тут не нудно, - обережно вимовила я. Якщо б можна, я б ще позадкувала, просто ззаду була стіна.