Глава 3

Іржаві ворота виявилися відчиненими. Колись квітучий маєток виглядав абсолютно занедбаним. Зараз він нагадував старезного німого старого, марно охочого сказати так багато. Чарлі дивилася на порослі травою доріжки, на уламки старої гойдалки, на такі рідні дерева, які стали старими - і її серце стискалося від болю. Цей будинок був рідним колись, ... тепер вже ні. Для неї це місце вже давно втратило сліди радості, а зараз воно часто-густо було просякнуте гіркотою та сумом.

Двері так само була незамкненими. У ніс вдарив знайомий з дитинства запах будинку. Звична напівтемрява і потріскуюче полум'я у каміні. Яка б не стояла погода надворі - батько незмінно розводив у каміні вогонь, після чого годинами сидів і дивився на полум'я.

- Тут майже нічого не змінилося, - сказала вона, не звертаючи уваги на крісло, яке повільно повернулося у її сторону. - Вся та ж скорботна атмосфера, все той же чоловік у кріслі біля каміну, з незмінною пляшкою бренді у руці. Хіба що меблі тепер не здаються мені такими величними, а дерева в саду не такими вже й великими. Я виросла, а будинок занепав. Здрастуй, батьку, - сухо звернулася Чарлі до чоловіка, що спостерігав за нею з похмурим виглядом. - Бачила, ти знову відбудував свій сарайчик. І мабуть, я рада, що ти все ще живий, тому що у мене є шанс відплатити тобі за твою батьківську любов, - не без єхидства помітила йому дівчина, вичікувально піднімаючи одну брову, немов суддя, який прийняв рішення, але для протоколу готовий вислухати останні слова обвинуваченого.

Даг Скорес уважним прискіпливим поглядом вивчав свою дочку. Найбільше Шарлотта тепер була схожа на його покійну матір, її бабку - той же овал обличчя, такі ж живі блакитні очі і світла шкіра. Але ця зухвалість і холодний виклик, якими пропитався її погляд - був вочевидь його характерною рисою. Висока та струнка, з таким густим довгим білявим волоссям - однозначно вона перетворилася на справжню красуню. Таким же помітним юнаком мав би стати і його син. При згадці про Генрі на очі Дага знову впала чорна пелена, що не дозволяла йому бачити дочку.

- Зібралася мені мститися значить? Тільки знай, тому хто задумав помсту - необхідно вирити дві могили, одну для ворога, іншу для себе, - хрипко вимовив Даг, знову прикладаючись до пляшки.

- Чули ми ці приповідки! І я вже навіть не дивуюся, як легко ти прийняв цю ситуацію. Ти в курсі, що я ненавиджу тебе? Я просто впевнена, що ти мріяв побачити в могилі мене, а не Генрі, і ти навіть не намагаєшся нічого змінити.

- Так це правда. Краще б тоді потонула ти.

Нехай вона і була переконана в цій гіркій правді, але почувши це від нього самого - Чарлі здивувалася. Їй все ще було боляче.

- Знаєш, коли ти запхав мене в цей чортовий пансіонат - я зріклася свого батька. Але моє бажання повернутися сюди було настільки сильним, що заради цього я подолала безліч принижень та труднощів. Ти навіть уявити собі не можеш, на що ти прирік свою дочку, хоча ... така сволота як ти, можливо, на це й розраховувала. Хочеш почути чому я повернулася? - тон Чарлі став жорстким, абсолютно не в'яжучись до образу самої дівчини. - Не заради цього будинку, і звичайно ж не заради того, щоб доглядати тебе в старості. Я повернулася заради Себастьяна Корвіна! Щоб змінити твоє кляте прізвище на прізвище його роду і стати Шарлоттою Корвін!

  В ту ж секунду, ніби від удару, Даг обурено підвів голову, заскрипівши зубами від люті, він навіть упустив пляшку, яка останнім часом стала продовженням його руки:

- Шарлотто, ти не посмієш!!! - заревів він. - Я сам приб’ю тебе, якщо ти знову сплутаєшся з цим гнилим кодлом!

- О, містере Скорес, - Чарлі зухвало нахилилася вперед, - Здається мені, тепер у вас сил не вистачить знову проявити свою волю! Кинута дівчинка виросла серед людських хижаків, і її більше не лякає п'яний ханжа, який колись був її батьком! Якщо мій покійний брат може щось бачити з того світу, не сподівайся, що він виправдовує тебе, татусю!

У бажанні прокричати їй щось ще, Даг захлинувся від гніву, взявшись надривно кашляти, поки його обличчя не стало землисто-сірого кольору. Чарлі не рухаючись, стояла і спостерігала за нападом батька, намагаючись відчути для себе - відчуває вона до нього жалість чи ні? Виявилося, що ні. Пережите ніби повністю випалило усі її почуття до батька. Вона пішла, навіть жодного разу не озирнувшись.

***

Я думала, що прийду на руїни першою, але до мого захоплення Бас був уже там. Обхопивши себе руками він стояв підпираючи колону, і в міру мого наближення - Бас пильно, без будь-якого натяку на посмішку, з нервовим напруженням вдивлявся у вираз мого обличчя.

Спритно встрибнувши на «наш» камінь, Бас простягнув мені руку.

- А раніше потрібно було влазити, обходячи з іншого боку, де є сходинка, - пробурмотіла я, без всякого ткнувшись йому в плече.

Звичайно, так можна було сховатися від його дивного погляду, але явно не від його питань.

- Ти була вдома? Що тобі сказав батько? - жорстко, мало не зі злістю тут же зажадав Бас. - Як він взагалі тебе прийняв? Я ж бачу, тебе щось мучить. Чарлі, припини пірнати під крило, нам багато про що треба поговорити!

- Ти став пахнути по-іншому, - зітхнула я з ностальгією, слабо сподіваючись, що він змінить тему.

- Точно, а у тебе з'явилися приємні округлості. Чарлі, не викручуйся. Для мене дуже важливо знати, що тобі сказав Даг.