Не торкайся

Глава 6

Цього разу Дара йшла до озера з планом. Звісно, план у неї був завжди, але цей вона продумувала весь ранок, поки снідала, і весь день, поки вовченята вчилися стояти нерухомо хоча б хвилину. Виходило в середньому секунд двадцять, але прогрес є прогрес.

План був простий і геніальний: не реагувати.

Не реагувати на усмішку. Не реагувати на підколки. Не реагувати на те, як він вимовляє її імʼя, ніби пробує його на смак. І вже точно не реагувати на «сонце».

Дзен. Вона — уособлення дзену.

Ран сидів на камені біля води й підкидав у долоні шишку. Почувши її кроки, він обернувся і, звісно ж, усміхнувся.

Дзен протримався рівно до цієї усмішки.

— Привіт, — максимально рівно сказала Дара, зупиняючись за кілька кроків.

— Привіт. Ти сьогодні рано

— Швидше почнемо, швидше закінчимо

— Як романтично, — хмикнув Ран і дістав з кишені сріблястий флакон. — Нова концентрація. Має вистачити до вечора. Ну, принаймні я на це сподіваюся.

— Сподіваєшся? — Дара підозріло примружилася, придушуючи бажання підійти поближче і спробувати на дотик чи є в нього щетина чи провести рукою по грудях. — А якщо ні?

— Тоді завтра я сподіватимуся ще більше

Вона закотила очі, але флакон взяла. Обережно, за самий низ, щоб випадково не зачепити його пальців. Ран помітив. Звісно, помітив, він взагалі помічав усе. Але нічого не сказав, лиш куточок губ ледь сіпнувся.

Цього разу на смак було зовсім не солодко. Скоріше травʼянисто й трішки гірко.

— Фу, — скривилася Дара.

— Солодке тобі не сподобалося, гірке теж не подобається. Ти завжди така перебірлива?

— Я просто чесна

— О, тоді в мене для тебе є ідеальна гра, — він забрав флакон, підкреслено тримаючи його за кришечку, і зробив ковток сам. — Але спершу посидимо.

Від цієї пропозиції Дара б залюбки відмовилась, а натомість постояла у нього в обіймах, та водночас це була найкраща пропозиція і дівчина всіма раціональними звивинами мозку була за.

Дара опустилася під тим самим деревом, що й минулого разу, і стала чекати. Чекати, що мʼяке тепло в грудях, яке вмикалося щоразу, як Ран на неї дивився, нарешті вимкнеться. Що перестане хотітися сісти ближче. Що його голос знову стане просто голосом, а не чимось, від чого по шкірі біжать мурашки.

Тож коли за кілька хвилин у Дари замість цього увімкнувся азарт, дівчина радісно видихнула і вже розслаблено запитала:

— Яка ще гра?

— «Улюблене». Я питаю твоє улюблене щось, ти чесно відповідаєш. Тоді ти питаєш мене

— Ране, це ж просто розмова, — вона скептично звела брову. — Ти серйозно називаєш це грою?

— Суть не в тому, щоб просто поговорити, — пояснив він із хитрою усмішкою. — А в тому, щоб поставити таке питання, від якого іншому стане ніяково

Тепер Дара зацікавлено примружилася.

— Тобто?

— Тобто спробуй мене збентежити. Змусити почервоніти, викручуватися або зізнатися в чомусь, про що я волів би мовчати. А я спробую зробити те саме з тобою

— І ти думаєш, що в тебе вийде?

— Сонце, ти червонієш щоразу, коли я на тебе дивлюся. Боюся, мені навіть старатися не доведеться

— Я не червонію! І не називай мене так!

— От бачиш. Уже почалося

Дара сердито зиркнула на нього, але мимоволі усміхнулася.

Гаразд, можливо, ця гра не така вже й безглузда. Принаймні перспектива побачити, як цей нестерпний нахаба втрачає свою самовпевненість, звучала доволі привабливо.

— А якщо хтось не захоче відповідати?

— Тоді може не відповідати. Тільки доведеться визнати, що його збентежили

— А якщо я просто збрешу?

— Спробуй, — Ран задоволено відкинувся назад. — Я ж чую твоє серце

Дара пирхнула.

— Гаразд, — вона з викликом підняла підборіддя. — Починаймо. І не сподівайся, що я тебе пожалію

— Навіть не мріяв. Твій хід

— Чому мій?

— Бо я хочу дати тобі хоча б невеличку перевагу

— Яка щедрість, — солодко промовила Дара. — Тоді готуйся про це шкодувати

Питати щось просте вона не збиралася. Якщо вже грати, то на перемогу.

— Улюблений романтичний фільм

— Серйозно? — Ран глянув на неї так, ніби вона запитала, яка в нього улюблена сукня. — Ти думаєш, у мене є улюблений романтичний фільм?

— Я думаю, що в того, хто лазить по чужих балконах до дівчат, точно є

Ран відкрив рота. Закрив. Подивився на озеро, ніби там мала бути підказка.

— Твоє серце зараз так швидко бʼється, — солодко протягнула Дара.

Він різко подивився на неї, а тоді розсміявся. Щиро, голосно, так, що десь у кущах щось налякане зашурхотіло й дало драпака.

— Ти слухала моє серце?

— Ні, — чесно відповіла Дара. — Але бачиш, як це неприємно, коли тобі таке кажуть?

— Справедливо, — визнав він, усе ще усміхаючись. — Гаразд. Є один. Але назву, тільки якщо ти не будеш сміятися

— Обіцяю

Він назвав. Дара засміялася.

— Ти ж обіцяла, — з награним докором сказав хлопець.

— Я збрехала! — видавила вона крізь сміх. — Можеш послухати моє серце!

Ран похитав головою з таким видом, ніби вже пошкодував про цю гру. Але очі в нього сміялися.

— Моя черга, — нарешті сказав він. — Улюблена пісня, яку ти співаєш у душі

— Я не співаю в душі

— Даро, — Ран навіть не намагався приховати усмішку. — Ти сама попросила послухати твоє серце.

От же ж бісів слух! І бісів Ран! Дара на мить цілком серйозно задумалася, чи не почати носити із собою кляп — тоді зустрічі з цим хлопчиськом точно будуть спокійнішими.

— Добре, — процідила вона. — Співаю. Але ти її не знаєш

— Перевіримо

Дівчина нехотя пробухтіла назву, а Ран задумався на секунду і тоді тихо, але абсолютно впевнено, наспівав приспів. При цьому влучив у кожну ноту, нахаба.

— Звідки ти… — Дара аж витріщилася на нього.

— У мене теж є душ, — знизав плечима Ран. — І, до речі, ти щойно почервоніла. Один-один




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше