Глава 15

За вікном йшов дощ. Така погода не подобалася Анатолію, який сидів у своєму кабінеті. Він пив гірку каву та думав про вчорашній вечір, який приніс у його життя бурю.

Чоловік розумів, що той інтимний момент із Євгенією є помилкою. Він не має права задивлятися на цю дівчину, адже у нього є Тамара.

Черговий ковток гарячої кави обпік Тарановичу горло. Однак це йому подобалося. Цей молодик взагалі любив пити ледь не кип'яток. Звісно він знав, що це дуже шкідливо, але відчувати, як по стравоходу біжить гаряча рідина було для нього своєрідним задоволенням.

Коли напій закінчився, то Толік зім'яв паперовий стаканчик та жбурнув його до чорного сміттєвого бака. Сьогодні йому пощастило - він поцілив у нього. Хоча радості це не приносило. Цей русявий чоловік у чорному костюмі досі думав про вчорашню ситуацію. Йому було дуже соромно.

Але сіроокий своїм мозком чітко розумів, що минуле не повернути та не змінити, а ось час біжить та йому вже варто їхати до Тамари. Тому він встав та вийшов зі свого кабінету.

Анатолій Таранович керував невеликою сіткою СТО у місці. Таких станцій у нього з Аліною було лише п'ять, але вони приносили чималі гроші, адже ремонт автівок - доволі прибуткова справа. Із кожного клієнта можна вдень вичавити щонайменше п'ять тисяч гривень, а ось верхня межа може сягати понад двадцять. Все залежить тільки від виду зламу та авто.

- Ви вже йдете? - запитав Роман, що займав посаду менеджера.

- Так, сьогодні мене не шукайте. Якщо щось серйозне - до Аліни.

- Гаразд, - відповів йому цей низький сорокарічний чоловік із хитрими карими очима та чорнявим волоссям.

- Але якщо справа може почекати до завтра, то ти мене зрозумів.

- Так, - махнув він головою.

- Ось і чудово, - протягнув Толік та пішов на вулицю, де швидко підбіг до свого авто та заховався в нього від прохолодного дощу. Останні чомусь лише посилився та став більшим. Дрібні краплинки виросли десь у п'ять разів та нині бомбардували асфальт.

Анатолій увімкнув двірники, які жваво почали змахувати обстріли грізних хмар, що цілий день надвисали над містом. Він хотів уже їхати, але йому прийшло повідомлення від Аліни.

- Ти на роботі ще?

- Ні. Я вже їду до Тамари. А ти як?

Толік швидко написав такі слова їй та чекав, поки вона настроче йому відповідь. Вона не забарилася, та через три секунди він читав:

- Гаразд. Завтра на яку годину їхати до неї додому?

- На сьому, - відписав Анатолій. У знак відповіді Аліна поставила вподобайку та вийшла зі застосунку. Тільки після цього він поїхав до офісу Тамари, яка вже з нетерпінням чекала на свого нареченого.

Коли Таранович опинився на місці призначення, то дощ припинився, а небо було ясним. Здавалося, що така зміна сталася завдяки якимось магічним силам. Хоча хто його знає. Можливо якась невідома рука керує всім на світі, а ми лише якісь дрібні фігурки, що нічого не значать.

Анатолій вийшов з автівки. Він пішов до входу, а коли ноги донесли його до дверей, то набрав Тому та сказав:

- Сонце, я чекаю на тебе.

- Спускаюся! - радісно промовила жінка.

- Жду, - сказав Анатолій та вимкнув телефон та цієї миті зустрівся поглядом із невідомим йому чоловіком, який вилетів з офісу. Він був злим, що аж його довге волосся, зібране у хвіст, наелектризувалося та стирчало в різні сторони.

Мезко у той момент відчував лють. Після перегляду камер він пішов до Томи та розповів, що підпал вчинила жінка, але Слизько не хотіла чути свого помічника. Результат їхньої розмови був невтішним - ледь не вперше за весь час знайомства та спільної роботи вони дуже сильно посварилися.

Конфлікт був настільки сильним, що крики навіть чула секретарка Томи. Звісно вона намагалася розібрати слова, але це їй не вдалося. Вони дуже емоційно кричали та забували про чіткість слів.

Нині Олександр досі відчував злобу. Йому було не до вподоби, що Тамара так легко ігнорує його застереження. Він намагається їх оберегти, а та вперта мов баран жінка нічого не бажає чути. Вона наче живе у якомусь паралельному світі зі своїми правилами.

Хоча більше солі насипав на Мезка Толік, який стояв біля офісу. Блондин одразу зрозумів, що це нове кохання Томи. Від цього його скривило, а далі він побіг до своєї автівки та швидко зник.

Тарановичу від такої зустрічі стало ніяково, але тут швидко прийшла усміхнена Тамара. Вона вже забула про скандал із помічником та мріяла лише про обійми свого нареченого.

- Як я рада тебе бачити! - одразу сказала вона.

- І я, - замкнув у свої теплі обійми жінку Анатолій. - Я бачу пожежа не дуже сильно все пошкодила.

- Ой, давай не будемо про це говорити. Мені робота вже у печінках сидить.

- Гаразд, - сказав Анатолій.

Через годину вони знаходилися вдома у Слизько. Вони пили вино та розмовляли.

- Я вже повідомив Аліні, що завтра на сьому вечора приходити.

- Це добре,- відказала Тома. - Але я чогось хвилююся. А якщо я не сподобаюся твоїй сестрі?