(не) мій мільйонер

2 Діана

За ці кілька днів, що я провела в лікарні, зі мною носилися, як з писаною торбою і так піклувалися, наче я справжня принцеса.

Головний біль зник, але пам'ять до мене так і не повернулась. Жодної згадки про Дениса Островського чи наше з ним спільне життя у мене не було.

Я досі підозрювала, що мене всі навколо дурять, але не розуміла навіщо їм це робити.

- Діано, люба, я домовився з лікарем. Сьогодні ти зможеш поїхати додому, -  промовив Денис, турботливо допомагаючи мені сісти на ліжко і сідаючи поряд зі мною.

Я навіть не знала радіти мені чи ні, бо уявлення не мала, що на мене чекає в домі Островського.

Я попросила привезти мій телефон, але Денис сказав, що він розбився під час нещасного випадку і ми дорогою додому купимо новий.

- Добре, але я все одно не можу згадати твій дім. Пам'ятаю лише крихітну квартирку, яку знімала і книжкову крамницю, в якій працювала, - важко зітхнувши, відповіла я.

- Діано, я дуже хвилююсь через ці твої дивні фантазії. Лікар мене запевнив у тому, що це мине... Сонечко,ти жодного дня не працювала в книжковій крамниці, але дуже любиш читати. Можливо, тому і вигадала все це.

- Це все надто реально для мене, щоб бути лише фантазією. Давай поїдемо в крамницю і до мене додому. Я хочу сама побачити все це на власні очі, - серйозно промовила я.

- Я готовий поїхати куди завгодно, якщо ти цього хочеш, Діано.

- Хочу. Навіть дуже сильно хочу. Давай перед тим, як їхати додому, побуваємо в кількох місцях.

- Без проблем. Мене тільки турбує, що ти можеш перевтомитися.

- Я впевнена, що зі мною все буде добре. Я дуже хочу побачити на власні очі свою квартиру, крамницю та  найкращу подругу, Ірку.

- Діано, ми зробимо все, що ти захочеш, - пообіцяв мені Денис і спробував обійняти, але я відсторонилася від нього.

Так, він був дуже вродливим, турботливим і милим чоловіком, але для мене він був чужим. Крім того, я все ще не довіряла йому.

Щойно ми з Островським вийшли з лікарні і сіли в його розкішне авто, я скоманлувала їхати в книжкову крамницю, де старанно працювала останні пів року, бо вона знаходився найближче.

Я назвала Денису потрібну адресу і навіть пояснила, як швидше туди дістатися.

Ми приїхали на те місце, де мала б бути книжкова крамниця, але її там не було.

- Цього не може бути! Крамниця зникла! На її місці якесь кафе! Але як так? - ошелешено промовила я, вийшовши з машини.

- Я приїхав туди, куди ти сказала, Діано, - промовив Островський, роззираючись довкола.

Я теж роззиралась, бо все тут було так само, як я пам'ятала. І кіоск з хот-догами через дорогу, і магазин жіночого взуття під назвою " Гарна пара". Навіть квітковий магазин, але моєї книжкової крамниці не було.

На її місці знаходилося кафе. А я стояла і витріщалась на нього, наче повна дурепа. Та що ж це, в біса, діється?!

 

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше