розідл 16

Блямба гарно лежала посеред стола. Що це саме блямба, Леся довести навряд би змогла. Але була впевнена, що це вона, та, сама перша і єдина справжня.

Блямба була опуклою, наче чугунна кришка від старої сковорідки, та ще й з дірочкою на місці, де колись була прикручена ручка. При цьому вона була явно мідна, на що прозоро натякали зелені і блакитні розводи. І все б нічого. Кришка і кришка. Але хтось на ній спробував намалювати равлика, чи таку спіраль. Потім те діло поділив на сегменти, видавив там якісь символи, вичорнив їх, помилувався. І, мабуть, тому майстру не дуже сподобалось, бо після цього вік кілька раз врізав по блямбі молотком, а коли результат не влаштував, ще й мечем, залишивши досить глибоку борозду.

— Рарітет, — з повагою сказала Каріна.

Цей рарітет з’явився на столі в результаті розкопок Григорія. Він викопав ящик, акуратно його почистив, відірвав кришку і дістав ось це, загорнуте в провощений папір. І, судячи зі всього, той ящик викопується не вперше. А потім навіщось закопується.

Втім, кожен має право на якісь дивні сімейні традиції.

— Будем силу міряти, — доволі життєрадісно сказала Ольга.

— А потім спробуємо тебе приховати, — серйозно пообіцяла Світлана.

У Лесі тут же почало вертітися на язиці «Добре, що не поховати», але вона з усіх сил стримувалась. А іще в неї, схоже, істерика починалась. Хотілось зірватись на ноги, почати бігати туди-сюди, щось вигукувати, здіймаючи руки. Іще б до цього всього саван, чи хоча б гамівну сорочку.

Підійшов Григорій, котрий навіщось малював щось невидиме по кутках кімнати, пальцем, мокаючи його в звичайну чашку зі звичайною водою. Він став зліва від стільця Лесі, поклавши на спинку руку. І вона враз стала відчувати тепло цієї руки, прямо тобі жар. От точно істерика.

— Так, — сказала Світлана, поправила блямбу, подивилась на неї, відхилившись в правий бік. — Це бутвур. Цю штуку колись давно зробив наш предок. Він був хоч і некромант, але геній і винахідник. І за амулети з артефактами вмів. А потім він зв’язався з відьмою… по легенді просто врятував руду дівчину, котру хотіли камінням закидати. В них діти народились, такі ж проблемні, як і батьки. І щоб не було сюрпризів, він зробив бутвур, котрий вміє визначати що силу, що напрямок, це шлях люди самі собі потім вибирають. Зі всім іншим народжуєшся. Хоча і це не змушує тебе робити, що назначено. Он Григорій на даний момент один з двох справжній некромант нашої гілки, хоча в мені ця магія теж є. Я навіть мерців піднімала, щоб стабілізувати і очистити. Ой, не дивись так, в тобі точно нічого подібного нема. Ти чиста відьма.

Світлана посміхнулась Лесі, знову поправила блямбу.

— Вважай, що це шпаргалка, — сказала Олена. — А то довелось би все виясняти методом тика. Ходила б, тикала в билинки, в корів, в карасів, в каміння. Людей би дивувала. А так, зараз подивимось і все.

Що саме «все» вона не уточнила і Леся ледь стримала недоречне хихикання.

— Ви її залякуєте, — буркнув некромант. — Не тягніть.

Світлана кивнула. Ще трішки зсунула блямбу і веліла Лесі:

— Поклади руку на центр, так, щоб дірочка була між середнім і безіменним пальцями. І тримай. Це трішки лячно, але не боляче і безпечно.

Леся зітхнула. Труснула головою. Видихнула. А потім рішуче поклала на блямбу долоню. А то чим більше чекаєш і суменіваєшся, тим сильніше того робити не хочеться. Аксіома.

На її подив мідна штука виявилась теплою. А ще шорсткою. З дірочки наче вітер дув і відчувався пальцями. А потім коло вуха став дзвеніти комар і поки Леся на нього відполікалась, на блямбі стали загоратися окремі символи. І це точно щось значило. Бо всі присутні витріщалися на це діло з великим інтересом.

А їй нічого не говорили. І прибрати з блямби руку вже хотілося їм на зло.

— Зосередься, — сказала Світлана. — Можеш навіть очі закрити, якщо щось відволікає. Все одно ж доведеться пояснювати.

Але Лесяочі так і не закрила.

А слідкувати за тим, як світло поступово наповнює то одні, то інші символи було дуже цікаво.