Глава 2

Алекс не знав, радіти йому чи засмучуватися. Що не рядок – одне одкровення за іншим. Спочатку він напружився від того, що Христина вважала його привабливим. Не хотілося чергових спроб «уярмити молодого перспективного холостяка з високою посадою і власною житлоплощею». Або як там кажуть про його тип чоловіків мисливиці за чоловіками? Але не встиг він всерйоз налаштуватися на оборону своєї свободи, як отримав від недоспівробітниці ще один словесний ляпас. Тепер його, бачте, привабливим не вважають. За великим рахунком, до ставлення якоїсь там тимчасової працівниці, що ось-ось вилетить з компанії, йому взагалі не повинно бути справи. В принципі, так і є. Але своєю необережною фразою вона мала нещастя зачепити його чоловічу гордість, а вже цього він так просто не залишить...

Гендиректор відклав Щоденник і знову подивився на годинник. Двадцять шість хвилин до наради. З одного боку, він, звичайно, був неймовірно розлючений безвідповідальністю Христини і хотів, щоб вона скоріше з'явилася на робоче місце. Але з іншого, йому хотілося і далі продовжувати читання, а для цього співробітниця має бути відсутня якомога довше. Він прекрасно розумів, що вчиняє зараз, м'яко кажучи, не зовсім коректно, і повинен був закрити зошит, як тільки зрозумів, що це таке насправді. Але злість, обурення і цікавість підштовхували читати далі. Якщо мова в записах йде про нього, він просто зобов'язаний дізнатися всі подробиці.

«Боже! Швидше б настав вечір! Як же я хочу, щоб цей жахливий день, нарешті, закінчився!»

– А як Я хотів, щоб він закінчився... – Алекс згадав зіпсований одяг і не менш зіпсований настрій.

«Дякувати Богу, матусі вже краще! Але все одно завтра вести Олексу в гімназію знову доведеться мені, а мама повинна поберегтися. Нема чого їй розгулювати в таку вогкість. Раптом знову дощик піде, як нині вночі. Вона мені не говорить, але я ж знаю, що їй вже важко вставати рано вранці і збирати брата, а потім ще й везти його на заняття через усе місто. Значить, вийду завтра раніше, тільки і всього! Щоб, не дай Боже, не повторився той хаос, який засмоктав мене сьогодні з головою».

– Погано ж ти дбаєш про своїх рідних, якщо знаходишся зараз на волосині від звільнення... – він скептично хмикнув.

«Як же я чекала вечора! Тепер можна відпочити і, полежавши в гарячій ванні, спокійно подумати про сьогоднішній дуже і дуже важкий та насичений день...»

На наступних рядках в декількох місцях потекли чорнила, і чоловік зробив висновок, що мрійниця брала Щоденник із собою«в плавання».

«М-м-м... Яка ж це насолода! Так приємно лежати в ароматній і запашній водичці з піною і відчувати себе принцесою, коли розслабляється кожен м'яз, кожна клітинка мого змученого тіла».

– Принцесою, так? Ти ще як слід Попелюшкою не побула, щоб зазіхати на лаври принцеси... – Алекс навіть трохи здивувався її запитам. Хоча, в принципі, практично кожна дівчинка мріє бути принцесою і зустріти свого принца, навіть його сестра свого часу. Але Ліка, на відміну від Христини, мала на такі наміри повне право: вона і так була практично принцесою, так що навколо неї не дарма крутилося і крутиться чимало «принців».

«Тепер, по зрілому міркуванні, якщо б я могла, то прожила б цей день по-іншому. А взагалі... Мені, звичайно, дуже соромно. І за те, що випадково його облила, і за те, що постала перед ним, новим керівником, повної невдахою, та ще в такому жахливому вигляді. Я от все міркую... Може, він не такий уже й поганий?! Як би Я відреагувала, якби мене, супермегашефа, забруднила якась дрібна сошка? Напевно, теж палала від гніву. І звуть його Олексій, як мого братика. Вже одне це нівелює негативні думки щодо нього. Цікаво, він коли-небудь всміхається?»

– Дійсно, коли ж я останній раз всміхався? – гендиректор ненадовго підняв погляд від щоденника. – Чи не посміхався або навіть насміхався, а саме щиро, від усього серця всміхався... – він знову мигцем глянув на своє відображення, але тепер його «дзеркалом» був екран комп'ютера, який знову пішов в режим космічної заставки.

«Гаразд, не буду поки загадувати. Далі видно буде. Мені ще належить вивчити нашого дорогого боса вздовж і впоперек...»

– Хм, вздовж і впоперек, так? Ну-ну! – гендиректор іронічно підняв брову.

«...і намагатися не допускати подібних помилок надалі».

– А у тебе почуття самозбереження все-таки працює, як я подивлюся... – пробурмотів він і... всміхнувся!

«Ой, зараз побіжу готувати вечерю, щоб мама зайвий раз не напружуватися. А то Альошка вже протестує проти голодування».

– До речі про це...

Алекс глянув на печиво. Апетит потроху повертався, тому чоловік відкусив невеликий шматочок, повільно його прожував, смакуючи і прикривши очі.

– Так! Схоже, я знову в строю!

Він уже з меншим неприйняттям взявся читати далі:

«Хотіла вибачитися перед ним за вчорашнє, але Містер Суворість подивився на меня таким поглядом, що я поспішила випаруватися у свій так званий кабінет. Схоже, він ще не охолов. Доведеться до кінця дня уникати з ним зустрічей, щоб ще чого не сталося».

– Так-так... Значить, мені тоді не здалося, що ти від мене весь день ховалася...

«Ні, бути звільненою я точно не хочу. Ця робота мій шанс витягти сім'ю з убогості...»