Розділ 1. Двоє упертюхів

Виринаю із сумбурних уривків сну. Здається, хтось гукав мене на ім’я, спочатку перелякано, потім ніжно. Голос був чоловічим і начебто я його навіть упізнала.

Розплющую очі — і до мене різко, однією суцільною купою, повертаються мої спогади, переживання щодо нещодавніх подій і навіть моя остання думка перед…

Господи, невже мене збила машина?

Але я достеменно жива, хоча на моєму тілі немає такого місця де б я не відчувала тупий біль. Лікарняна палата. Ненавиджу лікарні…

Очима рухати теж неприємно, але я все ж таки роблю зусилля, скошую їх і чую, як кардіомонітор починає пищати ще противніше через прискорення мого пульсу.

А все через Радомира. Він тут… він поруч.

І хоч яка я була на нього зла — на очі навертаються сльози розчулення. Сидить на стільці, спершись ліктями на коліна і заховавши своє обличчя в долонях. Сподіваюся, він не плаче. Бо я не готова побачити Скелю зарюмсаним та згорьованим.

Він у мене асоціюється лише з шаленою самовпевненістю, блискучою іронією та магнетичною силою.

А взагалі-то ми із ним посварилися. Ще не знаю, як мені із ним себе поводити, та попри моє шалене обурення щодо його брехні, я страшенно рада його бачити.

Чи це я плутаю із радістю бути живою? Адже авто мчало просто на мене! …Зараз в мені скупчилося стільки емоцій, що я ось-ось знову відключуся.

— М-м-м… — хочу вимовити його ім’я, а вдається лише мукнути. Проте від цього звуку Рад так хутко схоплюється, ледь не перекинувши стілець.

— Фімо! Господи, нарешті отямилась! — кидається до мого ліжка, тисне на якусь кнопку, потім хапає мене за руку.

Я кривлюсь, бо боляче, і він послаблює хватку, обережно тримає лише за пальці. В карих очах такий щирий переляк. Дивиться так співчутливо, наче йому теж болить.

Якби бажав помститися, хіба переймався б ось так? Якби йому було до мене байдуже — він би тут не сидів. Невже справді кохає?

Та я все одно ще не скоро пробачу йому його спробу приховати від мене ті кляті правдиві факти.

— У мене… все на місці? — питаю хрипко, з острахом. Насилу змогла вимовити ціле речення.

— Я перевірив, усі руки та ноги там же, де й були, — Радомир робить спробу усміхнутися, але смикаються лише куточки його гарних губ. — Щоправда, права нога зламана, численні забої усього тіла, бо ти котилася по дорозі, і травма голови. Внутрішні органи начебто не ушкоджені. Ти лишилася живою завдяки охоронцю, який наздогнав тебе в останню мить. Він штовхнув тебе і прийняв весь удар на себе. …Серафімо, я думав в мене серце стане, поки мчав до лікарні. Бубочко, я такий щасливий, що ти жива, і водночас такий злющий на тебе через те, що ти мене не послухалась.

— Покараєш? — кривлю губи, лице трохи заніміло, тож моя міміка не відображає моїх справжніх переживань.

— Безперечно. Навіть вже знаю, як саме я тебе покараю, Фімо. Одружуся з тобою!

— Нізащо! — обурююсь і разом з тим відчуваю, як до мене повертаються сили.

— Вже й сперечаєшся, чарівнятко? — нахиляючись до мене, ніжно торкається губами моїх губ. — Отже, тобі стає значно краще. Я тебе більше не відпущу, Фімо. Щоб ти там собі не надумала.

До палати раптом забігає медперсонал, мене починають оглядати, лікар ставить питання, наполягає, аби мене негайно везли на МРТ. І увесь цей час Радомир знаходиться поряд, стає так, щоби я могла його бачити. А коли мене повертають назад до палати, знову сідає поруч і бере мене за руку.

— Тобі ще не можна напружуватися. Мене попередили, аби я не діставав тебе серйозними розмовами. До усього того триндеця ми з тобою повернемося пізніше, обговоримо кожен нюанс і я певен, зможемо порозумітися. Тож поки що розважатиму тебе усілякими дурницями. Або можу розповісти, що мені подобається в тобі найбільше.

— Зі зламаною ногою я вже не втечу від тебе, тож тобі не обов’язково стирчати біля мене цілодобово, — мене непокоїть щось іще, не лише наші із ним стосунки та розборки. Якесь важливе питання постійно від мене вислизає. Певно через травму не можу сконцентруватися.

— Це в тобі говорить безпідставна образа, Фімо.

— Вона не безпідставна.

— Вперта. Дивно, що ця твоя якість мене страшенно бісить і тим не менш — за це я тебе теж люблю. Зараз я ніде не почуваюся спокійно, лише поряд з тобою, бо мушу бачити тебе, вкотре переконуючись, що з тобою все добре. Фімо, тебе хотіли вбити… Гаразд, не будемо про це, тебе не можна хвилювати, — розстебнувши комірець сорочки, вільною рукою тре собі потилицю, потім щоки, де вже помітна дводенна щетина. Втомлений, змучений, невиспаний, але такий самий впертий, як і я.

Він не піде — і від цієї думки в мене на серці теплішає.

Підступний чортяка, брехун, але саме його очі здатні перевернути мій світ догори дриґом, саме через його присутність я відчуваю насичений смак життя.

 Так, ми ще з’ясуємо, що його спонукало приховувати від мене правду, але зараз я не проти почути, що він в мені такого знайшов. Крім багатомільйонної компанії, звісно.

— То чим я для тебе особлива?      

Любі читачі, рада вітати кожного з вас на сторінках продовження історії Серафіми та Радомира!

Нагадую, початок в книзі «Бійся своїх бажань»!

Попереду на нас чекає ще більш насичений етап їхніх стосунків. Сюжет дивуватиме несподіваними поворотами, новими героями та вируючою чуттєвістю нашої шаленої парочки.

Щоб не загубити цю книгу — додавайте її до своєї бібліотеки. Також попрошу вас підтримати історію вподобайками, адже це неабияк надихає вашу авторку!

Приємного читання!❤ Продовжимо сьогодні опівночі!️