15. Командувати ним не вийде

Не дзвоню, не попереджаю, якщо що за мене це зробить Влас, вони йому усі про все доповідають. У кабінеті Саміра не виявилося, секретарка відзвітувала, що портовий король зібрав у залі для нарад своїх головних менеджерів з різних відділів, щоби роздати вказівки після підписання угоди з турками.

А оскільки стіна, яка відокремлює залу від коридору – скляна, мені добре видно його, а йому чудово видно мене. Тому що просто постояти спокійно у мене не виходить – марширую туди-сюди, туди-сюди. Я у кросівках, тож підборами не цокаю, але на нерви все одно дію. І таки треба віддати належне сталевим нервам Саміра Акаєва. Він не вийшов дізнатися в чому справа, не відправив до мене Тамерлана зрештою, ні. Портовий король довів свою заплановану нараду до кінця, змусивши мене чекати цілих двадцять хвилин.

Стою, спостерігаю, як головні менеджери проходять повз мене один за одним, чемно вітаючись, поки в залі не залишилися лише мій чоловік та його головний юрист. По ходу спеціально попросив найкращого друга затриматися як свідка.

— Я так розумію, пані Акаєва, скучити за мною ти ще не встигла, але вже знайшла проблему, яку мені доведеться вирішити? — в усмішці Саміра ніжність сплелася з принциповістю, і я досі не можу зрозуміти мене бісить це поєднання або заводить?

— З якого це часу ти боїшся залишитися зі мною наодинці? Тамерлан тут як свідок чи рефері? — Він сам казав, що скучив за моїми шпичками, тож нехай насолоджується.

— Ем… я сам попросив у Саміра дозволу залишитися. Обожнюю спостерігати, як ви любовно щипаєте одне одного, переймаю досвід, так би мовити, — встряє Тамік, випереджаючи Акаєва.

— Ніколи б не подумала, що Тамерлан Дах недосвідчений у любовних справах хлопчик, — у мене шпичок на всіх вистачить. Самір сміється, Тамерлан не знаходить слів.

— Діно, а якщо серйозно? Що сталося? Це не могло зачекати доки я не повернуся додому?

— Батьки мені сказали, що зник Денис Бойко. Після того, як адвокат переконав його мамцю, що скоро її синок буде на волі.

— Тобі не варто хвилюватись. Для тебе він не становить загрози, — інтонація Акаєва раптом змінюється, стає жорсткішою. — Він винен — ​​і він за це буде покараний!

— Мене хвилює один момент, — дивлюсь прямо йому в очі і його погляд не завжди можна витримати. — Мені не хотілося б, щоб мій чоловік порушував закон.

— Людський чи Божий? Якщо ти хочеш запитати чи збираюся я бруднити руки в крові цього недоумка — ні, не збираюся, — хмуриться, йому незвично виправдовуватися перед жінкою. Навіть якщо він її кохає.

— Тому ти був таким категоричним, коли я заговорила про те, що мені хотілося б побачитися з Денисом та Амалією?

— Я й зараз такий самий категоричний. Діно, навіщо тобі це потрібно? Збираєшся звернутися до їхньої совісті чи ще гірше пробачити їм? Немає сенсу в порожній торбі шукати скарб, немає там совісті, лише непомірні амбіції та нахабство. Хочеш порцію образ, мало тобі було адреналіну? Навіть якщо ти зустрінешся з ними з позиції переможниці — вони все одно заплюють тебе своєю жовчю, бо інакше не вміють, — ступає крок, скорочуючи між нами дистанцію до мінімуму, притягуючи мене до себе обома руками і даючи мені відчути силу цих рук. — Сонце, викинь цю ідею зі своєї голівоньки. Ці люди не варті уваги Діни Акаєвої. Тамерлане, як на твою думку, я правий?

— Абсолютно! — Відповідає той, не замислюючись. Хто б сумнівався.

Навіщо мені це було потрібне? Насправді хотілося ще раз подивитися у вічі, побачити щось людське, і якщо не пробачити повністю – то хоча б відпустити свою злість та образу. Всі ми помиляємось, тільки хтось може виправити свої помилки та зробити висновок, а хтось помиляється фатально, без права перездати тест. Мабуть, доведеться мені це зробити подумки, перевернути сторінку і відпустити злість заочно, тому що Акаєв не збирається поступатися, даючи зрозуміти, що не всі примхи коханої жінки підлягають негайному виконанню.

Чоловіка з таким характером може й можна підкорити, а от командувати ним не вийде.

Поки ми з Саміром красномовно гіпнотизуємо одне одного, Тамерлан тактовно залишає нас самих.

— Ти згоден, що основа міцних стосунків – це довіра?

— Безперечно. І через те, що я голова нашої сім'ї – я хочу, аби ти довіряла моїм рішенням. У моєму розумінні, білявко, довіряти – це не означає у всьому звітувати своїй дружині. Я довірив тобі своє серце, свою спальню, свої особисті переживання, але я не повинен радитись з тобою у всіх питаннях. Як я вже сказав тобі вранці – мій обов'язок, як люблячого чоловіка, захищати тебе від усіляких неприємностей. Навіть якщо ти їх сама собі придумала.

Ще одне підтвердження, що ніякий він не кошеня – владний лев, який ревно охороняє межі своєї території.

— Гаразд. Якщо я вже тут, чи можу я побачитися з братом? Де той кабінет, де ти прив'язав Мар'яна? — розумію, що добиватися свого і сперечатися з ним безглуздо, сваритися я не хочу, тож перемикаюся на іншу тему. Але про довіру я йому ще при нагоді згадаю.

— Юридичний відділ, царство Тамерлана, знаходиться на восьмому поверсі, — посміхаючись, Самір не поспішає розривати наші обійми. — І ніхто там силою твого брата не тримає. Я дав йому можливість збудувати кар'єру і при цьому пристойно заробляти. Мар'ян розумний хлопець… іноді навіть занадто. До речі, що там за історія з моєю орієнтацією? Як так вийшло, що він досі вважає мене геєм?

— Упс ... — кусаю губи, не витримую й сміюся. — Вибач, так вийшло. Він не міг зрозуміти чому ти одружуєшся зі мною і готовий визнати чужу дитину, а говорити про те, що ти безплідний було не можна. Ось Мар'ян і зробив логічне для нього припущення. Доведеться заприсягтися мамою, що ти натурал.

— Або зробити тобі бейбіка і це стане залізним аргументом на мою користь.

— Якщо це й станеться — то не так скоро, — невесело зітхаю, згадуючи слова лікаря, що мій організм відновлюватиметься від трьох до шести місяців, а може знадобиться цілий рік перш, ніж я знову зможу завагітніти.