2

Але ж вона не знала. Не знала, але вже робила якісь, то висновки.

Не треба поспішати не знаючи людину. У всіх все різне. Ну от звідки їй було знати, що такі дівчата, як вона — це саме те про, що він мріяв.

Та хіба ж вона могла це все знати? Звісно ні. А хіба не читала вона у книжках, що для кожного є кожний і твоє йде до тебе. Треба лише бути таким, як ти є.

Ох, Настя, Настя. Відмінниця. Шкільна радість. Добра подруга. Слухняна дитина. І чому ніхто не вчив тебе про кохання.

І чому зараз всі у сльозах твої сині очі?

Вже декілька днів вони не бачились. Дощило. І мабуть, саме тому і хлопці не приїжджають. А питати в Ліни якось соромно. Це ж на сам перед її друзі.

А що вона до них має. Нічого. Так. Раз бачились і усе. Але ж вона місця собі не знаходила. Їй хотілося зустрітися знову. Якось оце все виправити.

Але як? Треба спитати в когось, вирішила Настя. В когось, хто більш досвідчений. Хто з хлопцями вже давно має справу. Хто підкаже, як воно там треба, щоб сподобатися.

Була у них в класі така собі Інна. Пила та курила вже з сьомого класу. І з хлопцями гуляла аж гай шумів. То ж вона, Інна, і підказала Насті вдягатися сексуально, і про погані звички та поцілунки казати. Мов, хлопцям самі такі дівчата і подобаються. Він, як почує, що ти така, то буде за тобою бігати сам. Але ж чомусь це не вийшло. Може не всі хлопці однакові, з'явилася така думка в Насті. Може є якісь виключення.

Всі. Всі. Заспокоїли її Інна. Ти мене слухай. Скажеш, що у тебе і вже з хлопцями було. Ну те саме. І до себе його покличеш. І побачиш, як він, що отой пес до тебе примчить.

Ой не слухала, б ти її Настя. Казала, як воно є. Правда краще. Але ж хіба чує вона отой свій голос. Як сказали. Як порадили. Те і вирішила зробити.

Зустрілися. Знов у Ліни. Вона там була і ще дівчата. І хлопці. І він там теж був. Про щось розмовляли. Про щось сміялися. Тільки Насті не до сміху. Вона чекає, коли ж все сказати аби тільки він до неї прийшов та увагу звернув.