Розділ 6. Переключення уваги

Розділ 6. Переключення уваги

Поки бос долав відстань від вхідних дверей до диванчика, Тамара встигла прошепотіти:

— Поводьтеся ніби нічого незвичного не відбувається, і все пройде гладко.

— А якщо Матильда знову дасть про себе знати і приверне до себе увагу боса або охорони?

— Не хвилюйтесь. Раптом що, переключу всю увагу на себе. Я це вмію. Адже я жінка не тільки самотня, а ще й креативна, — авторитетно заявила Тамара, граціозно змахнувши порошинку з рукава яскраво-червоної куртки.

— Взагалі-то, креативна і авантюрна — це не синоніми, — іронічно кинула у відповідь Поліна.

Тамара хотіла щось заперечити, але до того моменту бос наблизився настільки, що подальші перешіптування стали неможливі.

Сьогодні Еміль знову був у светрі. Як же вони йому личать. Споглядання обтягнутого трикотажною тканиною накачаного тіла викликало естетичне задоволення. Коли Поліна запевняла цього самовпевненого красеня, що він їй не подобається, вона, звичайно, сильно покривила душею. Зовні він дуже привабливий. Ось тільки в житті б не зізналася в цьому нікому, і особливо тому, у кого і так самовпевненість зашкалює.

— Сподіваюся, не нудьгували? — променисто посміхнувся Еміль.

Занудьгуєш тут поряд із такою креативною попутницею.

— Все готово, можна проходити на посадку, — обрадував бос. — Візьміть із собою тільки ручну поклажу. Основний багаж зараз заберуть у вантажний відсік.

Поля перекинула ремінь Тамариної сумки через плече і акуратно піднялася. Вона вже була морально готова до того, що вагу доведеться тягати значну, але все одно злегка присіла від важкості. Лямка боляче вп'ялася в плече. Все таки ця Матильда — не песик і навіть не порося. Це кабанчик якийсь.

— Ти впевнена, що це ручна поклажа? — обвівши сумку іронічним поглядом, поцікавився Еміль. — Може, варто здати в багаж?

Тамара за спиною боса виконала виразну пантоміму: тільки не в багаж!!! Матильда такого не витримає!

— Це моя дамська сумочка, — мило посміхнулася Поліна. — Хочу взяти її з собою на борт.

— Ну гаразд, — знизав плечима бос. — Тоді давай допоможу.

Він потягнувся до саквояжу, але Поля ревно притиснула його до себе:

— Ні, ні, я сама.

Вона б, звичайно, з превеликим задоволенням переклала цей, м'яко кажучи, тягар відповідальності на Еміля, але розуміла, що як тільки Матильда поворухнеться, бос відразу зрозуміє, що сумочка з секретом.

Вся процесія рушила у напрямку однієї з дверей, за якою, як припускала Поліна, і буде проводитися перевірка ручної поклажі. Еміль йшов поруч і поглядав на ношу Полі з посмішкою.

— Давай все ж допоможу. Ти ж переламаєшся навпіл.

— Мені зовсім не важко, — запевнила Поліна.

Чого це він вважає її такою слабкою? Вона гордо підняла голову, спробувала випрямитися і навіть прискорила кроки, щоб обігнати директора і порівнятися з Тамарою, яка торпедою летіла до мети. Але Еміль, ясна річ, не відстав. Слідував поруч і поглядав так само глузливо.

— Мене завжди цікавив вміст жіночих сумочок. Але в даному конкретному випадку цікавість і зовсім зашкалює. Що там у тебе?

От же чорт! Цікаво йому!

— Предмети першої необхідності, — спробувала пожартувати Поліна, але, схоже, тільки сильніше розпалила цікавість боса.

— Наприклад?

— Люстерко, гребінець, помада, серветки, блокнотик, ручка, гроші, ключі, — перерахувала Поля вміст своєї сумки, яка в даний момент бовталася на плечі Тамари. Але для баула, який доводилося тягнути самій, цього явного було замало, тому уточнила: — дві зв'язки ключів.

— Цілих дві? — хмикнув Еміль.

Смішно йому. Ясна річ, що було б цих зв'язок хоч десять, сумка б такою важкою не стала. Але нічого, Поліна і не з таких ситуацій виплутувалася.

— Ще пляшечку води захопила, — вигадувала вона на ходу.

— Мабуть, шестилітрову.

— А от і не шестилітрову. Просто тут у мене ще кілька книг… тритомників, — для важкості додала Поля. — Ну, щоб час у дорозі згаяти.

— Любиш читати? — зацікавився Еміль.

— Ще й як, — а це вже була чиста правда. Ось тільки читала Поліна останнім часом виключно з мобільних пристроїв. Набагато зручніше, ніж тягати з собою важкі паперові фоліанти.

— Значить, сумка книгами забита? — по голосу відчувалося, що Еміль не вірить. — Даси почитати?

— Навряд чи вам сподобається. Тобто тобі, — швидко виправилася Поля. — Суцільне фентезі про попаданок.

— Ну чому ж? Про попаданок я люблю, — на обличчі фірмова зухвала посмішка.

От же Тамара, втягнула в аферу. Поліна послала в її бік виразний погляд. Чому вона повинна відбиватися одна? Де обіцяна креативність?

— Емілю Едуардовичу, — Тамара оббігла шефа по колу і, примостившись справа, вимовила страшним шепотом: — питати у дівчини, що вона носить в сумочці, верх непристойності. Навіть непристойніше, ніж цікавитися віком.

Можливо, босові було, що заперечити, але, на щастя, процесія вже добралася до приміщення, де розташовувалася охорона. Щойно Еміль переступив поріг, чоловік в уніформі, який чергував біля невеликої конторки, витягнувся по струнці і відсалютував. Бос пройшов повз нього до виходу на злітну смугу. Поліна йшла слідом і боялася дихати. Найвідповідальніший момент. Тільки б Матильда не надумала хрюкати, поки охоронець буде сканувати сумку в пошуках електронних девайсів. Але жодного сканера в охоронця чомусь не виявилося, і він спокійно дав Полі пройти. Зате Тамарі перегородив шлях.

— Сумку, — гаркнув грізно.

Між охоронцем і помічницею боса відбулася запекла битва поглядами. Вони були один одному до пари, немов бик і матадор. Обидва великі і міцні. І обидва однаково злі. Тамара презирливо фиркнула:

— Та будь ласка, — і простягнула сумочку Поліни.

Охоронець витрусив вміст на столик. Дзеркальце, гребінець, помада, серветки, блокнотик, ручка, гроші, ключі. Поля дивилася, як її речі розкотилися по поверхні. Охоронець кілька секунд спантеличено їх вивчав. Потім кровожерливо посміхнувшись від нової здогадки, вивернув підкладку сумки і обнишпорив всі кишеньки. Витягнув упаковку м'ятних цукерок і роздратовано сунув назад. Посмішка сповзла з обличчя: