Розділ 46. Кайл

Ембер сиділа поруч.

Запрошення її батькам я надіслав одразу ж наступного ранку. Зараз вони сиділи неподалік від нас, але я особисто подбав про те, щоб їм суворо заборонили підходити до нашої лоджії. Зробив це виключно для того, щоб моїй нареченій ніхто не заважав насолоджуватися вечором і не псував настрій своїми повчаннями.

А дивитися й справді було на що. Мейлін — найкращий і найпримхливіший дизайнер у всій столиці. Його колекції завжди збирають неабияку аристократичну публіку.

Звісно, я просканував емоції кожного, хто ступив до цієї зали. Сканувати таку юрбу було надто виснажливо, магія гула в скронях пекельним болем, але я робив це в першу чергу для неї. Я витерплю будь-яке виснаження, аби тільки бути впевненим: Ембер тут нічого не загрожує.

У залі не відчувалося й краплі злості чи загрози — лише щире захоплення, плітки й солодке передчуття. Але це нічого. Я все одно знайду того покидька. Потрібно лише поглянути на ситуацію під іншим кутом — адже цей «хтось» точно був близько знайомий із моїм дідусем.

Останні кілька днів ми узгоджували все з Мейліном прямо в нашому маєтку. Він, звісно, той ще зануда й катастрофічний естетичний деспот. Ембер кілька разів довго розмовляла з ним, розпитуючи про деталі суконь. Я в їхні суперечки про шовк і корсети не втручався — лише пасивно сканував його емоції.

Мейліну Ембер щиро сподобалася. Але, на щастя для нього, геть не в тому сенсі, щоб змусити мене ревнувати. Моя наречена й загалом жінки його цікавили виключно як манекени для його шедеврів. Тож за безпеку Ембер у його компанії я був абсолютно спокійний і з чистим сумлінням дав їм час обговорити всі ці дівочі тканини.

Проте зараз я помітив, що Ембер усе одно була натягнута, мов струна. Хоча вона й не бачилася кілька днів зі своєю вельми «турботливою» родиною, її напруження мало й іншу, куди кумеднішу причину.

— Маленька шпигунка досі ображається? — прошепотів я їй прямо на вухо, злегка торкаючись губами шкіри.

Світло в залі ще не згасло повністю, і я із задоволенням побачив, як по її витонченій шиї миттєво висипали дрібні сироти.

— Звісно ж ні, лорде Хранителю, — відчеканила вона, принципово не повертаючись у мій бік і впираючись поглядом у сцену. — Я ж просто щодня ходжу до продавців дізнаватися, чи не шукають вони небезпечну злодійку.

— Та заспокойся, він щиро повірив, що ти просто забудькувата панянка й випадково винесла той кулон, — тихо хмикнув я, намагаючись вгамувати її сором.

Спостерігати за тим, як вона обурюється, було неабияким задоволенням. Хоча в той момент, кілька днів тому, коли вона поверталася до продавця, мені було трохи шкода її гордості. Втім, сума, яку я тицьнув тому торговцю за мовчання й «забудькуватість» моєї нареченої, із лихвою перекривала не те що той темно-синій камінь, а й усю його ятку разом із навісом.

— Роздивляйтеся своїх моделей, лорде Хранителю, — Ембер повільно розвернулася, пальцями торкнулася мого підборіддя й демонстративно, з силою відштовхнула моє обличчя від себе. — Можливо побачите, те, що не бачили раніше…

Злиться, моя маленька шпигунка…

Світло нарешті згасло, вихоплюючи з темряви лише сяючі контури сцени. У цей самий момент у лоджії праворуч від нас із легким шелестом вмістилися Ендрю та Ітан.

— Тільки не кажи, що ми пропустили найцікавіше, — пошепки хмикнув Ендрю, витягуючи шию. — Я сподівався, що Мейлін зробить сукні щонайменше прозорими. Кому потрібні ті карти?

— Мені, — стримано кинув Ітан, коригуючи манжети. — Попереду перша підказка, краще дивись уважно.

На сцену вийшов ведучий. Його гучний, поставлений голос розлився по всій залі, змушуючи публіку затамувати подих:

— Вітаємо вас на офіційному відкритті найочікуванішої події фестивалю Сонця — Полювання за Реліквіями! І сьогодні, завдяки генію нашого видатного кутюр'є, ви першими побачите шифр, що вкаже шлях до першої таємниці!

Одне за одним на сцену почали виходити моделі. Без яскравого світла їхні сукні здавалися звичайним шовком, але в темряві зали проявлявся справжній магічний задум. Тканина спалахувала неоновим сріблом. Узори вишивки складали містичні геометричні лінії, флотські карти та стародавні символи. Перша модель, друга, третя... До десятої дівчини зала буквально ходила ходором від захопленого шепоту. Це була не просто колекція — це була жива, сяюча мапа.

Я на секунду відвів погляд від сцени, намагаючись знайти в темряві обличчя Ембер. Вона була невидимою в цій пітьмі, але зненацька її тендітна, прохолодна долоня торкнулася моєї руки. А потім вона нахилилася до мого самого вуха.

— Я зараз, — тихо прошепотіла вона, обпікаючи шкіру подихом.

— Ти куди? — миттєво напружився я, перехоплюючи її пальці.

— До вбиральні.

— Я з тобою...

— Лорде Хранителю, нам варто поговорити про межі приватності, — саркастично й тихо хмикнула вона, вивільняючи руку.

— Та не заважайте роздивлятися! — шикнув збоку Ендрю, подаючись уперед.

Скориставшись моментом, Ембер швидко, мов тінь, вислизнула з лоджії.

Усередині мене все стислося. Тривога спалахнула миттєвою люттю. Замахи, вороги, убивці... А вона ходить сама в темряві залу!

У цей час ведучий на сцені розганяв овації:

— А зараз... зустрічайте творця цього магічного дива — неповторного Мейліна!

Світло в залі трохи більшало, заливаючи проходи м'яким сутінковим сяйвом. Я не витримав. Підвівшись із місця, я швидким кроком рушив проходом, ігноруючи погляди довкола.

— Пробачте... — буркнув я, різко зачепивши якогось графа, що стояв у проході, але навіть не розвернувся. Мені потрібна була Ембер. За будь-яку ціну.

Мейлін тим часом вийшов на центр сцени, елегантно вклонився й голосно промовив у магічний мікрофон:

— Мама мія, я вже й звик, що вас тут так багато. Мої любі, знаю, що вам неабияк сподобалося! Але... у кожного великого митця має бути своя неповторна родзинка! Таємниця, яка затьмарить навіть найскладніші мапи!

Я гарячково шукав її очима серед натовпу, але геть нічого не бачив. Занепокоєння переростало в паніку.