Розділ 41. Ембер

— Нізащо! — випалила я вже, напевно, всоте за цей вечір.

Нам лишалося зовсім трохи до маєтку, але увесь цей час я сиділа, кутаючись у плед, і люто заперечувала кожне слово, яке видавав Кайл — бісів Соларіс.  

Розірвати заручини! Ні ну ви чули?!

— Ембер, це небезпечно! — палко парирував Кайл, коли карета нарешті зупинилася і ми вийшли на ґанок.

Ендрю зустрів нас одразу на вході. Він був сам не свій і в прямому сенсі кричав на нас, вимагаючи пояснень. Але Кайл лише коротко процідив якесь слово і кинув на нього такий важкий магічний погляд, що той миттєво замовк, гарячково опустивши очі в підлогу.

У холі біля розкладеного столу стояв Ітан. Він вивчав якісь детальні карти.

— Ну нарешті! — вигукнув він, підвівши голову, але одразу оглянув наш вигляд і закляк: — Що сталося?..

Кайл навіть не удостоїв брата поглядом. Він знову розвернувся до мене, намагаючись переконати:

— Ембер, ти повинна послухати розум...

— Ні! — я різко розвернулася до нього всім тілом. — Я не хочу слухати на розум ні тебе!

— Та може хтось пояснить, що з вами коїться?! — вибухнув Ітан, перескакуючи поглядом з мене на Кайла. — Ми тут годинами маршрут вивчаємо, шукаємо де б ви могли заблукати!

— Ми не заблукали, — холодно відрізав Кайл. — Нас намагалися вбити.

У цей момент до холу забіг Ендрю.

Від мого різкого руху важкий, промоклий плед зачепився й почав сповзати.

— Та до біса! — вигукнула я й із силою скинула цей капосний плед прямо на підлогу, залишаючись у самій білизні.

— Розвернулися! — гаркнув Кайл так, що стіни здригнулися. На його обличчі спалахнула дика лють. — Якщо я побачу бодай один погляд...

— Ой, та він вам очі виїсть чайною ложкою за дівчину, якої сам же хоче позбутися! — різко перебила я Кайла, спопеляючи його поглядом і вказуючи пальцем на братів, які вже гарячково вліпилися очима в паркет.

— Що?! — шоковано витиснув Ітан, ледь не впустивши карти.

А Ендрю, все ще не піднімаючи очей від підлоги, куточкам губ хмикнув:

— Оце так бунт на кораблі...

Не бажаючи слухати більше ні секунди цієї аристократичної маячні, я розвернулася й швидким кроком гордо піднялася сходами прямо в свою спальню.

Ми вломилися, наче два штормові вітри. По дорозі Кайл десь загубив свій плед, тож зараз між нами не лишилося жодного сантиметра тканини, окрім мокрої білизни, що липла до тіла.

— Ембер, зупинись! — його голос уже гримів, втрачаючи всю аристократичну стриманість. Він ішов за мною крок у крок. — Ти просто зникнеш із міста. Я не відмовляюся від тебе! Не буде заручин, і...

— І ти втратиш титул, — різко закінчила я, розвертаючись на п’ятах прямо посеред своєї кімнати. Мої груди важко піднімалися від прискореного дихання. — Ну, ти, звісно, можеш знайти собі нову фіктивну наречену… але знаєш що, лорде Хранителю? Я не дам тобі такого щастя!  

Кайл уже був на межі. Його сині очі палали такою люттю, якої я в ньому ще ніколи не бачила. М'язи на його голому торсі напружилися, а повітря навколо нас буквально затріщало від напруги.

Я роздратовано крутнулася, намагаючись знайти хоч якийсь сухий одяг, щоб сховатися у ванній, і зробила крок до дверей.

Але Кайл був швидшим.

Він у мить перехопив мене біля самого проходу, із силою виставивши руку й заблокувавши мені шлях.

— Пусти! — процідила я, впираючись поглядом у його груди.

Ми були надто близько. І надто голі. Від його шкіри йшло божевільне, обпікаюче тепло.

— Ембер, послухай, — його голос впав до низького, суворого шепоту, але в ньому відчувалася залізна переконливість. — Я не відмовляюся від тебе! Я хочу тебе захистити! Це не гра. Ти розумієш, що можеш загинути? Тобі небезпечно бути поруч зі мною!

— Невже ти думаєш, що я настільки дурна, що не бачу цих замахів?! — випалила я йому в обличчя, згадуючи палаючий корабель і темну безодню. — В Ніч Світлячків і зараз на кораблі… Невже вважаєш, що якщо приховуєш, кого саме підозрюєш, то я не буду про це думати?! Ти зарозумілий, підступний і думаєш тільки про себе!..  

— І все ж... ти не хочеш від мене йти, — раптом низько промовив він, нахилившись до мого самого вуха. Його гарячий подих обпік шкіру на шиї.

Я зціпила зуби так, що аж щелепу звело. Серце калатало як божевільне — чи то від дикої люті, чи то від божевільного, електричного напруження, яке іскрило між нашими голими тілами.

— Я дотримаюся угоди. Я завжди виконую обіцянки, лорде Хранителю! Ти не зміниш цього, як і не зміниш мого рішення, — викарбувала я кожне слово, дивлячись йому прямо в очі. — І я вже точно не дам тобі помирати тут самому.

На його губах з'явилася ледь помітна, темна усмішка.

— Тоді тобі доведеться бути дуже слухняною, маленька шпигунко, — прошепотів він, ступивши ще крок і змусивши мене притиснутися спиною до одвірка. — Робитимеш усе, що я скажу. Або ж я позбудуся тебе. А як тільки знищу цього покидька — знайду. І змушу грати за моїми правилами. Ти ж знаєш, який я винахідливий, коли хочу щось отримати.

Я дихала через рот, витріщаючись на його вигнуті губи. Він був НАСТІЛЬКИ близько, що в голові промайнула абсолютно божевільна думка: я хотіла або поцілувати його до крові, або вкусити за шию. Я ще не вирішила, що з цього принесе мені більше задоволення.

— Не знайдеш, — витиснула я, не відводячи погляду. — Бо я буду поруч з тобою. А зараз, лорде Хранителю, щоб ви не наробили ще більших дурниць — заберіть свою руку. Інакше я її просто відгризу.

Дихання в обох було збите. Повітря між нами розжарилося до межі, і я виразно відчула внизу живота те саме важке, гаряче напруження, від якого земля вислизала з-під ніг. А ще його тверде бажання… Це відчуття було надто збуджуючим, щоб його ігнорувати.

Кайл кілька секунд просто дивився на мене, а потім повільно, майже неохоче, прибрав руку від дверей.

Він не сказав більше ні слова. Замість цього він першим зайшов у ванну й швидко перевірив усі кути — чи немає там небезпеки.

Переконавшись, що все чисто, Кайл розвернувся, зробив крок назад у спальню й, перед тим як вийти, кинув через плече з легкою, але небезпечною усмішкою: