Глава 36.2

Легко імператору говорити!

Адже я спланувала все досконало: спочатку стазис та його зворотне плетіння, потім знеболювання і знову ж таки - його зворотне плетіння, удар Дракомортом, і, нарешті,  закляття зцілення, яке саме по собі було контрплетінням до магії клинка, та ще й повторене методом зворотного плетіння, щоб забезпечити його невидимість. Окрім того, насамкінець ще потрібно було виставити час, коли  закляття  зцілення повинне почати діяти. І оскільки в організм дракона годинник не вбудований, то прорахувати сім днів, враховуючи ще вплив стазиса - це ще та задачка.

А натомість я просила не так вже й багато: хвилин п'ять, а краще десять, повного спокою.

Хвала Боурману, я вже сплела всі цілительські закляття разом методом каркасного плетіння вбудованих підзаклять. А ось зі стазисом такий фокус зробити не вдалося.

Коли пролунав перший поважний стукіт у двері, я якраз почала роботу над стазисом. Після делікатного постукування почулися наполегливіші удари. Я намагалася не звертати на них уваги, адже припуститися помилки в стазисі - значить своїми руками вбити імператора. Незабаром спроби достукатися до Багратіона припинилися, змінившись різкими посмикуваннями за ручку. Я ж, слава Всевидячому, закінчила стазис і перейшла до його зворотного плетіння. У коридорі запанувала тиша, але я не спокушалася: мабуть, там готуються до штурму. Так воно й було. Через кілька ударів серця якесь пробивне закляття знесло двері геть разом із усіма щитами, саме в той момент, коли готове знеболювальне закляття разом із його зворотним плетінням зіслизнуло у мене з руки.

Я навіть не обернулася на гуркіт – не було часу. Передчасні гості імператора вже вдерлися до кімнати, отже, у мене в запасі лише кілька секунд, поки вони оцінюють обстановку.

Дракоморт, здавалося, з'явився в моїй руці раніше, ніж я про нього подумала. Вряди-годи я діяла рішуче, стрімко і без заминки.

Ще сьогодні вранці я страшенно боялася цього моменту. Пронизати серце імператора Загір'я, отця Арденса, та й просто живої істоти мечем-вбивцею драконів!? Навіть коли я п'ятнадцять хвилин тому увійшла до апартаментів Багратіона, я ще не була повністю впевнена, що зможу зробити це. На моїх руках уже була кров, і хоч я розуміла, що тоді я захищала себе та Оттера, все одно я не могла перестати звинувачувати себе. Як я можу ще раз скоїти подібне, але не в запалі бою, не захищаючись, а холодно розрахувати силу і місце і вразити беззахисну людину?

І лише розмова з самим Багратіоном розвіяла мої сумніви та страхи. Адже імператор ставився до свого плану як до чергової військової операції, в якій я мала точно виконати покладені на мене завдання.

Точно, операції... Колись до нас в Академію з-за океану приїжджав учений, який запевняв, що лікування пацієнта можна проводити фактично без магії. У нього був цілий мішок з усіляким зіллям... А ще він показав, як за допомогою невеликого ножа шляхом розтину живота проводиться лікування найскладніших патологій. Він тоді також вживав це слово - "операція". Я була тоді єдиною, хто не відмовився йому асистувати і, зізнаюся, зовсім не відчувала, що роблю якісь насильницькі дії.

Ось і зараз я повинна діяти, як той цілитель - спокійно і врівноважено, не допускаючи тремтіння в руках.

І я вдарила...

Вдарила сильно, але точно, за допомогою діагноста відстежуючи, як меч легко просувається вперед і досягає серця - лише зовнішньої його оболонки. Все, досить. Така травма буде більш ніж переконливою, але для регенерації не створить великих проблем. Прямо по вістрю кинджала я спустила відстрочене закляття зцілення, радіючи, що подбала саме про такий варіант воскресіння, який би не вимагав моєї безпосередньої участі.

Потім акуратно витягла Дракоморт, дозволяючи навколишньому хаосу нарешті пробитися до моїх органів сприйняття.

Я різко повернула голову до гостей.

Арденс... Він стояв за братами, але, звичайно, я "вихопила" його першим... Його розширені від потрясіння очі, зблідлий колір обличчя... І я не могла почути, але по губам його читався крик: "Анна, ні!".

Ось і Аларай, і лорд Бальтазар, трохи попереду стояв Фелікс. А ось цей незнайомий чоловік, копія Багратіона у молодості, мабуть, і є лорд Арагвард. А за їхніми спинами мигтіла сива шевелюра, що належала, швидше за все, особистому цілителю імператора.

Здивування, зневіра, переляк - ці емоції, що спочатку охопили обличчя всіх візитерів і зробили їх напрочуд схожими, швидко змінилися рішучістю і злістю. Далі одночасно сталося кілька подій.

Від Аларая, лорда Арагварда і лорда Бальтазара в мене відразу полетіло кілька  небезпечних атакуючих заклинань...

Мої щити спалахнули силою, наче Арденс перекинув у них всю його магію...

Фелікс же стрибком ринувся напереріз закляттям, що летіли в мене, водночас створюючи товстелезний плоский щит з боку драконів...

Гримнуло!

Атакуючі закляття зустрілися зі щитом принца Арати, розбиваючи його в друзки, і тільки мимохіть зачепили мій. Сам Фелікс від удару злетів у повітря і, мов м'яч з новомодної гри теніс, полетів просто на мене. Я рефлекторно виставила руки вперед і заплющила очі... Не від страху - я просто не встигла злякатися, - а для кращої концентрації. Треба було тікати! Але не в замок Арденса, як було сплановано: там і знайдуть наступної миті, та й мого дракона заразом підставлю...

Тому, як тільки Фелікс торкнувся мене, я видала плетіння, яке розгадала давно, але не наважувалася використати. Ось і настав його час. Благо, сили Арденса вистачало з лишком. Єдина заковика - пункт призначення. Адже для переміщення потрібно точно знати координати чи спеціально запам'ятати орієнтири. І так вже вийшло, що у мене на приміті був лише один варіант. Я була там раніше з Арденсом, здавалося, цілу вічність назад... І тоді лже-ректор сказав, щоб я запам'ятала те місце якнайкраще, навіть не знаю - передбачив він таке майбутнє чи так збіглося... І я слухняно закарбувала в пам'яті всі деталі, не маючи і гадки, що  колись і справді доведеться ними скористатись.  Зараз картинка вимощеної бруківкою вулиця Тринадцяти з половиною святих спливла в моїй уяві так ясно, ніби я була там лише мить тому.