14 Ілюзія правди

Слова Теодора про імператорський шлюбний контракт лунають у моїй голові, мов важкий дзвін. Але чекати, поки Данте відповість або поки ці двоє почнуть з'ясовувати стосунки прямо на очах у всієї Академії, у мене немає ані сил, ані найменшого бажання.

Я круто розвертаюся й, не витираючи губ, майорячи спідницями, біжу геть із залитої сонцем галереї. Люмос безшумною чорною тінню мчить поруч, важко карбуючи крок.

Я плутаюся в нескінченних переходах, поворотах та критих переходах веж. Кам'яні коридори Академії здаються справжнім лабіринтом, який намагається поглинути мене. Перед очима все ще стоїть обличчя Данте — його льодяний, розчарований погляд, коли він побачив поцілунок Теодора, і ця відчужена, нищівна сила...

Усередині колеться гірке, дурне розчарування. Чому мене взагалі хвилює той контракт? На що я сподівалася? Що Інквізитор, напівкровка з імператорською кров'ю, який з боєм вигризав собі владу, зверне увагу на безрідну втікачку? Він зробив свій вибір — сестра Імператора забезпечить йому непорушний статус. А я для нього — лише дивний свідок, об'єкт для допитів та чергова «стервозна маніпуляторка».

— Гей! Ти чого тут кружляєш?

З-за масивної арки виходить Брут. На ньому темно-зелений мундир бойовика, а на плечі висить важка тренувальна сумка. Побачивши моє розпатлане волосся, зблідле обличчя й масивного Люмоса, який уже мало схожий на кошеня, хлопець невдоволено хмуриться.

— Я... я заблукала, — хрипко зізнаюся я, зупиняючись і важко дихаючи.

— Артефактори живуть у Північній вежі, а ти забрела в сектор бойової магії, — бурчить Брут, поправляючи ремінь сумки. Його погляд суворо фіксує мій пригнічений стан, але він не ставить зайвих запитань. — Ходи за мною. Проведу, поки ти не вскочила в нові неприємності.

Ми йдемо мовчки. Його розмірені, важкі кроки поруч трохи заземлюють мене, повертаючи до реальності.

«Годі, Ліене, — наказую я собі, стискаючи пальці в кулаки. — Годі витати в хмарах. Твоє життя — це не любовний роман із щасливим кінцем».

Я вирвалася з маєтку Рімелів не для того, щоб шукати собі нового господаря чи поринати в ілюзії щодо Данте ді Борджарі. Мені потрібно вижити. Опанувати свою рідкісну магію, розібратися з Люмосом, закрити сесію у майстра ді Авензоре й міцно стати на ноги. Чоловіки в цьому світі бачать у жінках лише ресурс, трофей або загрозу.

Коли ми підходимо до важких дубових дверей Північної вежі, Брут зупиняється й коротко киває:

— Прийшли. Збирайся з силами, Ліене. Попереду перший навчальний день, а слабких тут не жаліють.

— Дякую, Бруте, — щиро кажу я.

Я випростовую спину, піднімаю підборіддя й роблю глибокий вдих. Розчарування розсіюється, поступаючись місцем холодній, спокійній рішучості. Попереду — артефакторика. І я зроблю все, щоб стати найкращою.

День нарешті добігає кінця, а з настанням сутінків у нашому вітальному куточку знову вирує життя.

Батьки Ліліан надіслали їй важку пакунок, обтягнуту шовком. Звідти виринає ціла гірка вишуканих імперських солодощів: зацукровані фіалки, марципани в золотій фользі та крихкі мигдалеві тістечка, від яких по всій кімнаті розливається густий аромат ванілі й прянощів.

— Ліене, сідай до нас, — дружньо гукає Ліліан, розкладаючи частування на низькому столику. В її тоні більше немає й тіні колишньої ворожості. — Нам справді варто було одразу поговорити нормально, а не вірити всім чуткам.

Я повільно опускаюся на краєчок м'якого крісла. Виснаження, яке тиснуло на мене від самого ранку, нікуди не зникло — навпаки, з настанням темряви воно огортає тіло важким, свинцевим покривалом.

— Знаєш, — продовжує Ліліан, відкушуючи шматочок марципана й задумливо примружуючись, — ми з Астер спочатку поставилися до тебе так упереджено не лише через чутки про втечу від Рімелів. Ти й раніше здавалася жахливо зверхньою.

Я здригаюся, клипаючи очима від несподіванки:

— Я? Зверхньою?

— Ну звісно! — підхоплює Астер, зручніше вмостившись на диванчику. — Пам'ятаєш той зимовий імператорський бал у столиці? Теодор тоді привів тебе з собою. Ти була в сліпучій темно-синій сукні з перлами, стояла біля колони й дивилася на всіх нас, як на порожнє місце. Навіть коли я спробувала привітатися, ти просто розвернулася й пішла, ніби я була брудом під твоїми черевиками.

Слова Астер лунають рівно й буденно, але в моїй голові від них спалахує крижаний спазм.

Імператорський бал? Зимова столиця? Темно-синя сукня з перлами?..

Усе моє свідоме життя в маєтку Рімелів мене тримали в зачинених кімнатах. Леді Елеонора й Теодор твердили, що безрідній утриманці не місце у вищому світі, що мені заборонено показуватися на очі шляхетним родинам. Я ніколи в житті не була на балах. Я не могла там бути!

Чи... була?

У скронях починає божевільно, звивисто пульсувати біль. Я намагаюся згадати той день, прорізати думками павутину минулого, але замість спогадів перед очима постає лише суцільна, непроглядна сіра стіна. Ніби вся моя пам'ять про роки в маєтку Рімелів — це не мої власні спогади, а кимось ретельно намальована картинка, під якою ховається щось лякаюче й чуже.

Різка, нестерпна слабкість знову накочується хвилею, висмоктуючи останні залишки повітря з легень. Серце калатає десь у горлі, а світ довкола починає розмиватися й плисти.

— Дякую за частування... мені треба лягти, — хрипко видавлюю я, підхоплюючись з крісла.

Дівчата щось спантеличено питають мені навздогін, але їхні голоси звучать так, ніби я перебуваю під водою.

Спираючись рукою об холодний камінь стіни, я ледь добираюся до нашої кімнати й зачиняю двері. Люмос, який уже виріс до розмірів справжнього підземного хижака, миттєво підхоплюється з килима. Він тривожно, нутрово вуркоче, підбігає до мене й намагається гарячим, шершавим язиком облизати моє бліде, вологе від холодного поту обличчя.

— Люмосе... ні... — шепочу я, але ноги остаточно зраджують мене.

Я безсиллям падаю на ліжко прямо в одежі, уткнувшись обличчям у подушку. Мій розум гарячково чіпляється за слова дівчат — бал, сукня, зверхність, пів року таємного навчання магії, про яке казав Данте... Усі ці шматочки пазла намагаються скластися в єдину картину, але щоразу, коли я наближаюся до правди, вона вислизає від мене, залишаючи лише чорну, виснажливу прірву.