Я зробив знак Альберту залишатися на місці, а сам рушив углиб зали, де під кришталевими люстрами вже збиралася верхівка ювелірного клану.
Стела виросла переді мною ніби з-під землі. Бездоганна червона сукня до підлоги, ідеально укладене волосся, бокал ігристого в тонких пальцях і посмішка, від якої зазвичай у моїх конкурентів холоне в жилах. Вона була хижачкою, дуже гарячою і привабливою, і зараз її ніздрі ледь помітно тремтіли – вона взяла слід.
– Кас'яне, любий, – голос полився наче дорогий лікер, але в очах спалахнули небезпечні іскри. Вона зробила крок ближче, занадто близько навіть для нашого формату стосунків. – Не знала, що оцінка діамантів вимагає такої інтенсивної фізичної праці. Альберт так поспішав до тебе з чохлом, наче на тобі згорів попередній костюм.
Вона потягнулася до мого плеча, ніби змахнути невидиму порошинку, але я перехопив її зап'ястя в повітрі. Не боляче, але так, щоб дати зрозуміти: мацати мене без дозволу не варто.
Стела навіть оком не зморгнула. Вона опустила погляд на мої груди, де ще десять хвилин тому розпливалася пляма від сліз Світоліної, і втягнула повітря.
– Нова сорочка. І цей ледь відчутний... дешевий шлейф квіткових парфумів, – Стела підняла на мене очі, і її посмішка стала гострою, як лезо скальпеля. – Хто вона, Кас'яне? Якась залітна моделька вирішила, що шоурум – непогане місце для швидкого контракту? Ти ж знаєш, я не ревнива. Але мені не подобається, коли мене виставляють дурепою перед Асоціацією.
Дивлячись на її ідеально прораховане обличчя, на ці пухкі губи, які коштували її пластичному хірургу маленького статку, я вперше відчув глухе роздратування, що межувало з огидою.
Всього чверть години тому в моїх руках тремтіла дівчина, яка плакала справжніми, солоними сльозами від справжнього розпачу. Діана захищала сестру. Стела зараз захищала свій бренд «майбутньої дружини мільярдера», який вона так наполегливо намагалася на себе приміряти.
З нею все скінчено. Це її останній вечір у моєму полі зору. Юристи завтра ж анулюють наше медійне партнерство. Але зараз Трас не повинен нічого запідозрити. Борис має бачити, що я розслаблений, задоволений і повністю зайнятий своєю звичною супутницею.
А я – не випускати його з поля зору передчасно.
– Стело, – я випустив її руку, натомість по-господарськи опустив долоню їй на талію, притискаючи до свого боку трохи міцніше, ніж вимагав етикет. Вона здригнулася від несподіванки, її дихання на секунду збилося. – Тобі платять за те, щоб ти красиво стояла поруч і посміхалася фотографам, а не працювала моїм шукачем у спідниці. Якщо Альберт приніс сорочку, значить, на старій був дефект. Питання закрите.
Вона спробувала відсторонитися, але моя хватка на її талії була залізною.
– Ти грубий сьогодні, – процідила вона крізь зуби, хоча її щоки ледь помітно порозовішали. Мій напір завжди діяв на неї безвідмовно. – Хтось зіпсував тобі настрій у тому шоурумі?
– Мені ніхто не може зіпсувати настрій, – я обвів поглядом залу і нарешті помітив Траса. Той стояв біля фуршетного столу, щось нервово виказуючи своєму помічнику. Чудово. Пацюк уже чує, як під ним горить земля, але ще не знає, звідки прилетить головний удар. – А зараз бери свій келих, Стело. На нас чекає голова Асоціації. І зроби обличчя простіше – ти ж не хочеш, щоб завтра в пресі написали, ніби у Корсака з’явилися проблеми.
Стела миттєво підібралася. Професіоналізм світської левиці взяв гору. Вона знову натягнула свою бездоганну глянцеву посмішку і слухняно рушила за мною, стукаючи підборами по мармуру.
Я відчув, як у кишені брюк умовним кодом вібрує телефон. Альберт або Тимофій. Значить, Діану вивезли.
Діана
Телефон у моїй сумці вібрував так скажено, наче збирався вибухнути. Екран знову і знову висвічував одне й те саме ім’я: «Борис». Я стискала пальці на колінах, відчуваючи, як нігті впиваються в шкіру крізь тонку тканину сукні. Здавалося, якщо відповім, з динаміка хлине отрута.
– Можете вимкнути, пані Діано, – пролунав з переднього сидіння низький, напрочуд спокійний голос.
Я підняла очі й зустрілася в дзеркалі заднього виду з уважним поглядом водія.
Коли проводжав мене до машини, він представився Тимофієм. Справжня залізна брила – за тридцять п’ять, військова виправка, коротка мілітарі-стрижка і тонкий старий шрам, що перетинав ліву вилицю. Він виглядав небезпечно, як і все оточення Корсака, але в його великих долонях, що впевнено тримали кермо, не було агресії. Тільки міцна, заземлююча впевненість.
Поряд із ним сидів ще один охоронець не менш серйозного вигляду, Денис. Щоправда, той більше мовчав, уважно скануючи все навкруги поглядом.
– Не можу, – тихо озвалася я, ковтнувши клубок у горлі. – Якщо я вимкну, він зрозуміє, що я щось задумала. Почне шукати Соню.
– Не бійтеся. Поки ви з нами, до вас ніхто не торкнеться, – Тимофій коротко крутанув кермо, повертаючи в темний провулок. – Це наказ боса. А Кас’ян Єгорович слів на вітер не кидає. Відпочивайте, нам їхати ще хвилин десять.
Відпочивати? Моє серце калатало як навіжене. Я щойно круто змінила не тільки своє життя, а й Сонечки. А раптом це помилка?!
Телефон я так і не вимкнула, тільки в тихий режим поставила. Коли машина зупинилася біля звичайної дев’ятиповерхівки, де Соня ночувала в подружки, паніка накотила з новою силою. Вже майже одинадцята, дівчатка спати мають. А тут я.
Аліна, мама маленької Міли, відчинила двері одразу ж. На ній був байковий халат, а на обличчі – щире занепокоєння, яке миттєво змінилося переляком, коли вона побачила за моєю спиною Тимофія з Денисом.
– Діано? Що сталося? – Аліна притисла руку до грудей, з острахом позираючи на чоловіків у чорних костюмах в коридорі.
– Аліно, пробач, благаю, – я ледь стримувала сльози, стиснувши її руки. – Виникли дуже термінові сімейні обставини. Мені потрібно забрати Соню. Негайно. Прямо зараз.
– Коли ти зателефонувала, вона вже спала. Я поки не будила. Діано, ти сама не своя. Що коїться? Допомога потрібна?