8.

              Іван помалу вийшов з куреня. Тепле й ніжне сонце променями вмить пробудило хлопця. Він завжди вставав першим і ходив плавати до Дніпра, але цього ранку прокинувся останнім.

           Умився холодною водою з діжки й роздивився навколо. Його увагу привернув метушливий натовп стривожених козаків. Вони швидко крокували до церкви та голосно щось обговорювали. Дивно, в цей час завжди було безлюдно.

- Гей, хлопці, куди це ви?! – крикнув Іван.

- До церкви, старий Буревій помер сьогодні вночі! – люди перехрестилися і ступили до святині.

- Буревій, Буревій… - Омелько теж перехрестився, але ніяк не міг згадати такого козака, тому вирішив дізнатись, що і як. 

          У церкві біля ікони святої Богородиці стояв Світлий і нашіптував молитви. Панувала повнісінька тиша, його шепіт лунав церквою.

          Через кілька хвилин  усі пішли на пристань, щоб поплисти на  цвинтар, що на іншому острові.

           Вервечка козаків розтяглася вздовж пагорба, Іван  ішов у кінці процесії, тож побачив небіжчика лише тоді, коли  дісталися місця  поховання. То був старий козак, який приходив йому у снах. Спокійне вмиротворене обличчя старого давало зрозуміти - дід помер своєю смертю.

          Іван довго мовчки стояв над могилою, дивлячись собі під ноги, ніби намагався побачити щось  крізь землю.

- Ти  йдеш, Іване? – вже здалеку прокричав Світлий.

- Ні, сам попливу!

Козаки налягли на весла і чайка стрімко помчала по дніпровській гладіні.