Ім'я.

Ім'я.

Еліс Гутгаліс

 

Ім’я

Парадоксально — екзистенційний спогад

Ти не забув, ти просто пам’ятаєш неправильно.

1. Ім’я не встановлено

 

Сьогодні (чи вчора, а скоріше за все — завтра, хоча це не має значення) Архів повідомив про дивну помилку в той момент, коли Натан уже не пам'ятав, скільки часу працює.

Він просто, як завжди, не приділив цьому уваги.

Час у Архіві давно перестав бути чимось, що потрібно було відчувати, лічити, рахувати. Він, як виключення, існував лише для системи — у позначках, послідовностях, кодах доступу. Тому люди користувалися ним лише тоді, коли цього вимагали старі протоколи.

Натан відкрив черговий пошкоджений запис. На нього дивилися очі чоловіка, який помер (як зазначила система) чотириста років тому (у 2626 році).

— Ні, я цього не хотів...

Зображення повільно зникло, однак не встиг Натан переключити думки, фрагмент повернувся.

— Я не хотів...

Знову тиша.

Він позначив запис для повторної реконструкції та саме тоді перед ним з'явився службовий рядок:

«Особа — існує;

Ім’я — не встановлено;

Пам’ять — відсутня;

Забуття — відсутнє».

Натан прочитав останній рядок ще раз. Він не зрозумів (чи вже не пам’ятав, що тепер було одним і тим самим) значення останнього рядка.

Довелося відкрити довідник. У підсвідомості з’явилася проєкція: «Забуття — відсутність доступного сліду про особу».

Він закрив довідник.

— Це неможливо.

Архів стримано, але невдоволено відповів:

— Можливо.

Натан усміхнувся

— Я нічого не питав у тебе.

— Ви сказали: «Це неможливо».

— І?

— Ви помилилися.

Посмішка на Натановому обличчі зникла, бо такого в Архіві ще не траплялося.

Він відкрив журнал діагностики — жодного збою, відсутність стороннього доступу, не виявлено жодної пошкодженої ділянки.

Натан (ох вже ці старі інструкції — як можна таке пам’ятати, коли не користуєшся... скільки?... як їх там?... років... століть?) перевірив системний час.

Проєкція була порожня.

Натан напружив думки ще раз — з'явився запис:

«Поточний момент не встановлено».

Він від несподіванки підняв догори праву руку. Тепер це вже не було помилкою. Принаймні не тією, яку він знав.

— Покажи джерело.

Архів висвітив:

— Архів.

— Джерело даних.

— Архів.

— Первинне джерело.

Цього разу відповідь з'явилася майже відразу. Ні, вона вже була у голові Натана.

— Ви.

Натан здивовано мовчав, хоча це не було здивування — скоріше, розгубився, бо неможна повірити в те, чого бути не може (за визначенням). Але потім сказав:

— Я не створював цей запис.

— Знаю.

— Тоді хто?

Відповіді не було.

Натан уже збирався завершити сеанс, коли внизу поля з'явився новий рядок.

«Еліс Гутгаліс; 1967; Земля; Сонячна система; Чумацький Шлях; Рукав Оріона; Місцева група галактик; Надскупчення Ланіакея».

Він дивився на ім'я, потім на дату.

— Стара система літочислення. Земля.

Натан не пам'ятав, коли востаннє бачив ці два слова поруч. Довелося знову згадати про пошук:

«Gutgalis».

Результатів: 0

Він змінив параметр.

«Elis».

Результатів: 0

Натан уже хотів закрити запис, коли система сама дописала:

— Ви шукали раніше.

Натан застиг.

— Коли?

— Завтра.

Чоловік перечитав відповідь і відчув, як раптом йому стало шкода другий день після того моменту, коли він почав рахувати, але потім повільно відсунувся від робочого поля.

В Архіві не існувало завтра — принаймні він так думав, бо нема точки, від якої вести відлік.

Але найгіршим було інше. Натан раптом згадав, де саме вже бачив це ім'я.

Не в документі.

Не в чужому спогаді.

Не в Архіві.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше