Розділ 19. Арман. Квочка з тривожним синдромом

Вона таки погодилася! Тепер у мене офіційно є дівчина!

І це охрініти як серйозно та надовго, якщо не назавжди. Ми з Колючкою тепер пара!

Саме з такими думками прокидаюсь сьогодні вранці, писок одразу розпливається задоволеною либою. Згадую, як ми вчора з нею сперечалися, вирішуючи, хто в якій спальні спатиме. Я наполягав, щоб вона зайняла мою, більшу, а Зойка була рішуче налаштована оселитися у гостьовій кімнаті. Зрештою я переміг, моя остання фраза про те, що тепер усі мої думки зосередяться на тому, як вона спить там сама, без мене, на моєму гігантському ліжку, підштовхнула її погодитися. Певно руда вреднюга вирішила, що через ці думки та наше вимушене утримання від сексу — у мене не буде ані часу, ані бажання заглядатися на інших дівчат. А я й так вже давно ні на кого не заглядаюся. Я ще коли її у аеропорту побачив, після трьох років розлуки, відчув шалену потребу добиватися її згоди стати моєю.

А перед тим як влягтися спати ми з нею танцювали, потім з’їли цілий тазик вінегрету, запили це все шампанським, цілувалися і знову танцювали, не відповідаючи на телефонні дзвінки.

То хто оце ломиться до мене із самого ранку? У мене лише два варіанти: або прилетів мій батько, або Бодя приперся з черговою претензією.

— Якого біса, чуваче?!! — перше, що летить мені в обличчя, щойно я відчиняю двері.

— Раночку, бро, — посміхаюся другові, киваю Мілані, що стоїть в нього за спиною. — Де поставити підпис?

— Який ще підпис? — не зрозумівши, Бодя кліпає своїми сердитими блакитними очиськами. — Не збивай мене з пантелику, я прийшов сваритися! Я знаю, Зойка в тебе! Ти з нею переспав? Попри мої попередження? Тепер у тебе лише два виходи: або вона сама тебе кине, або ти з нею одружишся!

— Гучніше горлай, щоб тебе увесь будинок почув. Може зайдеш всередину? Я тому й питаю, де поставити підпис. Треба було скласти угоду, де я зобов’яжуся не кривдити твою молодшу сестричку, яка, до речі, вже давно доросла дівчина. Бодю, Зоя сама мене обрала, я її не змушував.

— Що тут сталося? Чому кричимо? — виходить зі спальні сонна Зойка. В моїй футболці на голе тіло, боса, руде волосся скуйовджене, така мила, така люба… От би зараз віднести її назад у ліжко і кохати до наступного ранку. Трясця… відчуваю, що збуджуюсь, в шортах стає затісно. І першою це бачить Зойка. Червоніє, гіпнотизуючи мій пах, закусивши губу, всміхається очима.

Клас, ранок розпочався так, як треба!

— Привіт, голубки. Я не змогла його втримати, — Мілану теж забавляє ця ситуація. — Він як той баран нісся вулицею, перестрибуючи через калюжі, у фоє послизнувся, всівся на шпагат, думала, живіт собі надірву. Мене ще ніхто так не смішив, як цей причмелений танцюрист. Він як квочка з тривожним синдромом.

— Бо я маю ще раз пересвідчитися, що моя сестра не пошкодує про свій вибір! — роздратовано пирхає Бодя.

— І чому ж вона має пошкодувати, по-твоєму? — якщо він знову скаже, що я ласий до дівок — отримає в морду.  

— Друже, бо ти і стабільність — не є синонімами, — починає розмахувати руками Бодя. — Сьогодні ти в Києві, завтра в Токіо! Клуби, бари, готелі й таке інше. Колись ми свідомо обрали цей спосіб життя: воля, гроші, насолода. Але він не підходить моїй сестрі. Вона не тинятиметься за тобою світом і роками тебе чекати теж не буде. Зою, негайно скажи мені, для тебе це інтрижка чи щось серйозне? Бо якщо серйозне — ти капітально влипла, мала.

— Я не впевнений, що продовжу гастролі, — промовляю твердим тоном, бо дійсно вже тиждень розмірковую над тим, щоб відмовитися від туру.

— Армане, у тебе контракт до наступного липня! З тебе здеруть штраф! — Богдан робить квадратні очі. — Танці для тебе це все!

— То ти за мене чи за сестру переживаєш? Я вже заплутався. Ніхто й не каже, що я збираюся кидати хореографію. Ви оце зранку чому в гості з порожніми руками приперлися? Зганяй за чимось смачненьким до кави, дай нам з Зоєю хоча б умитися. Потім спокійно поговоримо. Ми ж не в дешевому серіалі, ми не з’ясовуватимемо стосунки на порозі. Мілано, ти можеш залишитися.

— Дякую, командире. Але мені ніхто не вказуватиме, що робити. Я краще із ним піду, люблю роздивлятися свіжі булочки, — Зоїна подруга краля ще з тим гонором. Тотально ображена на чоловіків чи що? Співчуваю Богдану, таку важко кохати. Сподіваюсь, він на неї не по-справжньому запав, бо буде потім скиглити мені в жилетку.

— То що скажеш, Колючко? Ти влипла чи ні? — лишаємося вдвох, підходжу ближче, кладу свої руки цій красуні на талію. Але вони сповзають на її стегна. …Трясця, от як втриматися?

— Перевіряєш, чи є на мені трусики? — грайливо пирхає. — Гадаю, що це ти влип, а не я.

— Слушно. Мені це теж спало на думку, — не можу припинити посміхатися. — Як тобі спалося на моєму ліжку?

— Чудово! Але це не ліжко — це аеродром любовних втіх Армана Котіяра, — кидає, сміючись, і в цих словах прихований гачок, вона чекає, що я зреагую на цей натяк.

— Сподіваюсь, так воно колись і буде, бо це ліжко так само цнотливе, як і ти. На ньому спав лише я, бо у мене є правило: не приводити додому тих, кому я не готовий давати своє прізвище.

— Нічого собі, які натяки! Подобається мене бентежити? — знітившись, легенько штовхає мене в груди, а потім висне на моїх плечах.

— Страшенно подобається, це мої кайфезні миті, коли зеленоока Колючка не знає, що сказати у відповідь. Так би тебе й з’їв зараз. Та доведеться йти приймати холодний душ, бо ми домовились довести одне одного до… Як це можна назвати? Сексуальна істерика чи божевілля? Чого смієшся?

— Мені подобається наш перший ранок разом. Навіть попри бурчання мого брата, який корчив з себе грізну квочку, і попри те, що ми спали в різних кімнатах. Ти милий, смішний та гарний, — тягнеться до моїх губ.

Милим бути не складно, складно бути збудженим і поки що не мати можливості втілити усі свої бажання.

А ще мене не можна назвати терплячим, в мене вже дах їде, лише від її дотиків. Сподіваюсь, ці тортури не триватимуть тижнями, бо мені вже хочеться вити на балконі.