Розділ 17. Хтось вміє бути переконливим

— Дарма ти прийшла, Ліко. У мене на сьогодні інші плани. …Зою, стривай! — чую, як відмахнувшись від своєї партнерки, Арман біжить слідом за мною.

Але ж я не зупиняюсь, чешу до виходу, задихаючись від ревнощів та злості. По-перше, я зла на саму себе, бо поводжуся як дурна істеричка. По-друге, злюсь на балеруна, до якого дівки липли, липнуть і ще будуть липнути. Ну і, звісно, страшенно злюсь на цю довгоногу кікімору.

Та біля дверей він мене все ж таки упіймав, міцно притиснувши до себе зі спини.

— Колючко, що це ти вже собі надумала? — шепоче мені на вухо. — Адже ми домовлялися після репетиції поїхати до мене. Покажу тобі мою квартиру, серйозно поговоримо…

— Просто Зоя? Просто сестра Богдана? — сердито пихкаю. Дівчачі ревнощі навряд чи бувають логічними. Я така смішна зі своїми докорами, тому Арман тихенько сміється, обіймаючи мене ще міцніше.

— Яке ж ти кусюче сонечко. Повір, я би радо сказав їй, що ти моя дівчина, але ж ти ще не дала мені відповідь. Зою, невже така дрібниця здатна вплинути на твоє рішення і на твої почуття?

— Дрібниця? — знову шиплю, але його обійми мене трохи заспокоїли. — Вона поводиться так, наче ти їй належиш! Наче вона королева, а я якась плюгавка! І якщо ти танцюєш з нею так само, як зі мною… Армане, у нас нічого не вийде. Я не готова до такого трешу.

— Ходімо зі мною до роздягальні. Я швиденько переодягнуся і ми поїдемо до мене. Тут не місце для таких розмов, — зітхає, голос гірчить полином. І це я ще йому в очі не дивилася! Вони в нього зазвичай набагато красномовніші.

— Я тебе надворі почекаю.

— Ага, а сама візьмеш і втечеш. Не відпущу! — розвертає мене до себе обличчям, хапає за руку і тягне у бік роздягальні.

— То між вами щось таки є? — зверхньо пирхнувши, питає Анжеліка.

— Не твоя, чорт забирай, справа! — плюнувши словами, промчав повз неї Арман. Зачинив двері роздягальні на ключ, всадив мене на лавку, скинув з себе тренувальні штани й почав натягувати джинси.

Звісно, я бачила хлопців в трусах. Бодя он постійно швендяє по хаті в боксерах. Але коли перед тобою хлопець, в якого ти закохана, твій безсоромний погляд фіксується на зовсім інших обрисах. Червонію, але все одно роздивляюсь, якщо вже мені випала така «честь».

— Щоб ти знала, Колючко, я ні з ким не танцюю так, як з тобою, — Арман такий серйозний, що мої червоні щоки не впадають йому в око, бо він зосереджений на спробі мене вгамувати. — З партнерками по виступу я лише відпрацьовую номер. А з тобою… з тобою я насолоджуюсь кожним рухом, милуюсь, бажаю торкатися, даю волю емоціям. Те, що Анжеліка так поводиться — то її власні прибабахи. Вона дотанцьовує останній сезон і не поновлюватиме контракт. Я нікому не належу, Зою! Але хотів би належати тобі! Те, що в мене було з кимось і колись, не має вставати між нами. Це не по дорослому! Хіба суворі таксистки психують через ревнощі? — Арман вирішив ще й пожартувати наприкінці своєї емоційної промови, та от тільки мені геть не смішно.

— Ти, бляха-муха, не розумієш, — з якогось дива мої очі наповнюються сльозами. — Популярний хлопець, не обтяжений відповідальністю та далекоглядними планами на майбутнє, розбещений жіночою увагою і незаймана дівчина, яка вдає з себе сувору таксистку, дивляться по-різному на стосунки та відданість…

Не дає мені договорити, стає переді мною на коліна, бо так йому найзручніше зазирнути мені в очі, бере за руки, легенько їх стискаючи:

— Зою, ти незаймана? — здається, балерун трохи шокований, в його компанії ніхто не береже цноту до двадцяти двох років.

— Прикинь! Такий от сюрприз! — схлипую. — Все чекала правильного принца, а треба було закохатися в якогось брутального-однолюба! — відвертаюсь, бо мене дратують бісики в його очах і ця загадкова посмішка.  

— Колючко, з чого ти вирішила, що у нас із тобою різні погляди на вірність та стосунки? Ти ж мене навіть не питала? Тобі подобається мучити себе думкою, що я легковажний козел?

— Що всі хлопці козли!

— Ох і настрій. Все, поїхали звідси. Будемо доводити протилежне, — підхоплюється на ноги й підхоплює мене за руки, але не відпускає одразу. Спочатку цілує моє ліве зап’ястя, потім праве, кидає м’який усміхнений погляд і веде за собою.

Тієї білявої зміюки вже немає, натомість готуються до репетиції інші хлопці з їхнього колективу. Дехто з них знає, що я сестра Богдана, тому нас проводжають здивовані погляди через те, як ми з Арманом тримаємось за руки. Хтось із них при цьому присвиснув, та Арман певно якимсь жестом встиг стулити їм писки.

Попри напад моїх ревнощів та цілковите роздоріжжя в думках, я все ж таки збираюсь подивитись його квартиру та послухати, що він мені скаже.

— Пустиш за кермо своєї лялечки? Чи я посягнув на святе? — всміхається цей кучерявий балерун, постійний герой моїх фантазій. Але в жодній з них я не уявляла його за кермом моєї машини.

— Ох… — все, що я змогла видихнути.

— Нумо, дозволь мені пройти цей тест. Я вмію водити і роблю це обережно. Якщо впораюсь — зароблю від тебе додатковий плюсик.

— Ну добре, — віддаю ключи й сідаю на пасажирське, спостерігаючи, як Арман намагається влізти зі своїми довгими ногами на водійське місце.  

— Це ти така мала, чи я такий великий? — питає, регулюючи сидіння.

Я як той інструктор з водіння, спостерігаю за кожним його рухом, як він плавно рушив, як вписався в поворот, як пропустив пішохода. Але найбільше мою увагу привертають його руки на кермі моєї «Хонди», як він погладжує шкіру, оці його легенькі стискання. Таке враження, наче він пестить мої стегна. Несвідомо починаю покусувати нижню губу та соватися на місці.

— Тебе це збуджує? — питає він, як ні в чому не бувало.

— Що? — пискляво перепитую. — Не вигадуй!

— Коли ти намагаєшся збрехати, твій голосочок завжди стає таким тоненьким. А ще ти така гарна, коли гніваєшся, ти як богиня Афіна. Мені б хотілося проводити з тобою більше часу, в одязі та без, більше розмовляти, сміятися, пізнавати одне одного. Бо я переконаний, що справжня Зойка і справжній Арман здатні здивувати. Я хочу бути твоїм першим, дуже хочу. І можливо єдиним, хоч як егоїстично це звучить. Зою, я не відповідальний за дівчат, які іноді намагаються на мене вішатися, але ж головне куди дивляться мої очі. А я дивлюсь на тебе, Колючко.