Розділ 16. Лавина ревнощів

Задумливо дивлюсь на свою ранкову каву. Ось і наступило це доленосне завтра. Що воно мені принесе: кохання чи розпач?

Вчора Арман доволі швидко згріб усі свої речі, як попало запхавши їх до валізи. Потримав мене за руку, красномовно зазирнув у вічі, ніжно цьомкнув в щічку та поїхав.

Думала після такого не засну, ворочатимусь усю ніч, але ж ні. Задрихла, як підкошена. От тільки зранку думки навалилися з новою силою.

— Обійняти-цілувати… ніжно-ніжно досхочу… — наспівуючи та пританцьовуючи, ввалюється до квартири мій братик, який сьогодні, до речі, не ночував удома.

Треба сказати, що Богдан теж вміє класно танцювати. Армана, звісно, ніхто не перевершить, але якщо Бодя продемонстрував Мілані свій талант — вона точно не мала б встояти.

— О, явився, Казанова. А що це вона тебе так рано випхала?

— Бо я не давав їй спати усю ніч, — посміхається, як той задоволений слон. — Треба ж дати красуні виспатися перед другим раундом.

— То ти у нас секс-гігант… Братику, який же ти хвалько, — хитаю головою, ледь стримуючи сміх.

— Тю… я не вигадую, дивись! — із задоволеним писком стягує з себе футболку і повертається до мене спиною.

— Бодю, хай тобі грець! Як мені тепер це розбачити? — на його спині живого місця нема, весь пошкрябаний, наче його дика кішка драла. — Якби Мілана не була моєю подругою, я б тобі порадила піти зняти побої.

— М-м-м… це була найкраща ніч у моєму житті. Я пішов спати… Хоча ні, стривай, а де Арман? — здивовано озирається. — В мене сів телефон…

— Так захопився, що навіть загубив свого найліпшого друзяку? Я зачинила його у багажнику. Жартую. Балерун вчора поїхав до себе додому. Поводив себе чемно… ну майже. А за пів години у нас із ним репетиція. Тож я побігла, а ти, герой-коханець, відпочивай, а коли виспишся — подзвони бабусі. А ще приберися в хаті та приготуй що-небудь поїсти, бажано смачненьке.

— Агов, мала, а чого це ти розкомандувалася?

— Ну, це ж ти вчора заявив, що ти у нас Попелюшка чоловічої статі.

— Боже, яке воно вредне, — бурчачи собі під ніс, Бодя почалапав до себе в кімнату. А я мало не підстрибом рвонула до студії.

   Арман вже тут, розминається під музику. І знову оголений торс, знову в мене від одного лише погляду на цей прес — клепки западають і долоні починають палати, бо хочеться до нього торкнутися. Гарний… Раніше я навіть не усвідомлювала, що тіло чоловіка може аж так сильно спокушати.

— Привіт, руденька, — розпливається він в усмішці. — Добре відпочила?

— Непогано. Прокинулась раненько, наточила шпички, тож тепер я готова витримати тиск твоєї безсовісної чарівності, — дарую йому у відповідь свою найкращу зухвалу посмішку, за якою приховані безмежна пристрасть та купа сподівань.

— Чудово! Як завжди, колюча, гаряча і така… моя, — а він, як завжди, провокує, насолоджуючись моїм пирханням. — Дивись мені в очі, дзиґо, відчувай мої дотики, рухайся як вмієш, я буду тебе вести.

О, я не просто танцюю в парі з найгарнішим хлопцем — я літаю, пурхаю, розтікаюсь музикою, вибухаю чуттєвістю та свічуся коханням. Бо у таки миті я не можу його ані стримувати, ані контролювати. Під час танцю його долоні ковзають моїм тілом: погладжують спину, стискають сідниці, торкаються живота та грудей. Це капець як збуджує, особливо, якщо в цей момент дивитися йому в очі. От недарма танці називають вертикальним сексом, певно так воно і є. Естетичний оргазм я точно отримала і фізичний… майже.  

Зупиняємось, важко дихаючи, притискаюсь до нього, Арман схиляється над моїм обличчям. Бачу, що ледь стримує себе, хоче цілувати. Та вчорашній «несанкціонований» поцілунок дечого його навчив, а саме — відчувати мене в моменті.

Поки я не дам йому відповідь чи будемо ми парою — жодних поцілунків. У мене ще є час до вечора.

— Арманчику! Любий, ти уявляєш, мені вже набагато краще! — від дверей лунає високий, дзвінкий і солодкий, наче патока, противнючий жіночий голос.

До танцювальної зали на високих підборах, виписуючи стегнами вісімки, заходить висока, струнка білявка з ідеальною, трясця її мамі, фігурою. В короткому танцювальному топі та обтягуючих шортах. Виглядає так, ніби щойно зійшла з обкладинки фітнес-журналу.

Вперше її бачу, але здогадуюсь, що це Анжеліка… його партнерка по виступу. І, як я пам'ятаю з розповідей Богдана, його колишня дівчина. Тьху… смаки Армана Котіяра викликають у мене питання.

— Вже так швидко одужала? — холодно цідить Арман крізь зуби, але цій козі по барабану, вона цього навіть не помічає.

Підскочила до нього, навмисно ігноруючи мою присутність, і невимушено поклавши свою доглянуту ручку йому на плече, тягнеться, щоб поцілувати його в щічку. Та Арман вчасно відхилився, певно побачив вираз мого обличчя.

— Так, укол подіяв, я готова до репетиції! — Анжеліка нарешті зволила зміряти мене з ніг до голови поглядом досвідченої стервози. — А це хто? Твоя нова персональна помічниця? Чи... чергова фанатка проходу не дає?

Скаженію моментально! Зараз видеру їй патли, а потім викину у вікно! Кров так швидко скипіла, що аж у вухах зашуміло.

— Мені от цікаво, тобі підбори на мізки тиснуть чи це фарбування волосся на тебе так вплинуло? — я теж вмію отруйно посміхатися.

— Тобто? — кліпає вона довгими віями, явно обурившись через мій тон. — Арманчику, чому вона так зі мною розмовляє?

— Це Зоя, — спокійно відказує наш красунчик, який напевно звик до того, що дівчата через нього постійно сваряться. Але тим не менш, зробивши крок, стає ближче до мене. — Молодша сестра Богдана Космача. Ми з нею як раз відпрацьовували емоції в нашому дуеті.

— Сестра? — награно засміявшись, ця коза полегшено видихає і знову тягне до нього свої лапи. — А, ну тоді зрозуміло. Мала просто заздрить. Ходімо, любчику, покажу тобі нову зв'язку для фіналу. Пам'ятаєш, як ми робили її у Відні? В готелі, після виступу?

Стопудово вона спеціально це сказала, ця білява змія навмисно зробила акцент на «готелі у Відні», аби підкреслити їхню нехай і колишню близькість.