Розділ 15. Зміни, яких не уникнути

— Не відповідай одразу, — стримано посміхається мій балерун. — Дослухайся до серця, а не до своєї внутрішньої колючки, яка на біле каже чорне, аби лише мене позлити. Думай, скільки тобі потрібно.

— Гаразд… я подумаю, — якщо чесно, я не очікувала, що Арман ось так одразу запропонує мені стосунки.

Чомусь мені здавалося, що наш гострий флірт триватиме ще бозна скільки, поки один з нас остаточно не подорослішає і не поставить крапку. Бо мої мрії завжди розбивалися об реальність… і на тобі, маєш.

Одне діло збити з нього корону своїми пекучими та прицільними шпичками, змусити визнати, що я йому подобаюсь, виторгувати зізнання, аби виграти парі з Міланою. А потім не надати значення цьому зізнанню, бо усі ці наші пікіровки для нього лише гра… Ніколи не сприймала його жарти серйозно. Кохала і водночас не сподівалася на взаємність, на щось серйозне, на оте казкове «і жили вони довго та щасливо». Його легковажність постійно зменшувала шанси на те, що ми можемо стати справжньою парою.

І зовсім інша річ, коли я реально можу стати його дівчиною, коли про мої страхи та почуття можна буде казати відверто, коли лише він знатиме, що коїться в моїх думках і яка я насправді нещасна. Відкриватися лячно, а довіряти ще треба вчитися, бо я звикла чекати від людей підступу.

Але я хочу бути коханою. Хочу, аби він кохав мене по-справжньому. Цій мрії я завжди обрізала крила, бо бачила багато «але»…

— Ходімо до твоєї машини, — тепер вже він перериває мовчання, після того, як ми зробили велике коло парком і за цей час я не промовила ані слова. — Попри те, що я виграв, я все одно збираюсь з’їхати з вашої хати. Ремонтники відзвітували, що в моїх апартаментах все окей. Тож зберу свої речі і ночуватиму сьогодні вдома. Тим паче я ще планую відрепетирувати соло, люблю танцювати вночі. Одна з кімнат у моїй квартирі переобладнана під танцювальну студію.

Мені здається чи Арман став геть сумним? Образила моя реакція?

— Тобто більше ніхто не претендуватиме на мою чашку і не розгулюватиме по нашій кухні голяка? — інстинктивно намагаюсь підняти йому настрій. Завжди так робила, коли бачила цього хлопця невеселим.

— Не бреши, на мені були штани, — стримано всміхається він. — Все це може мати продовження, якщо ти приймеш ще одну мою пропозицію, яку я озвучу тобі завтра. Хоча… якщо ти не погодишся зі мною зустрічатися, то друга пропозиція теж стане неактуальною.

— Тоді з нетерпінням чекатиму, коли настане завтра. Адже з ранку ми танцюватимемо? — мене підтрушує легкий мандраж, емоції захоплюють і тягнуть мене у якийсь непізнаний вир. Необхідність прийняти доленосне рішення трохи дезорієнтує, я боюсь схибити тому навіть не знаю, чи варто мені зараз сідати за кермо у такому стані. Ще угроблю і його, і себе на нервах.

— Певно, краще викликати таксі. Нехай нас везе додому хтось адекватний, хто бачить дорожні знаки та стрілку на спідометрі.

— Не проблема, — Арман лізе до кишені за телефоном, викликаючи машину в додатку. — Маленька, ти аж настільки розхвилювалася? — бере моє обличчя в свої долоні. — У мене не було наміру тебе бентежити. Де поділася та задиркувата таксисточка, яку не лякають ані темні провулки, ані ожеледиця?

— Ти сказав її вимкнути. …То все моя феєрична здатність накручувати думки на їжака, — важко зітхаю. Він лише запропонував зустрічатися, а я сприймаю це так, наче він мене заміж покликав.

— Накручувати думки на їжака? — пирхає зі сміхом. — Зою, це як?

— Не зважай.

— Не можу, — шепоче і… за секунду цілує так, як мені і не снилося.  

Не чую звуків міста, не відчуваю землі під ногами, простору навколо. Лише його гарячі долоні, що тримають моє обличчя, і його вправний язик, що до лоскоту пестить мене з середини, даруючи дахозносне задоволення. Пробуджуючи в мені жінку, яка прагне саме такої ласки…

— Пробач, не втримався, — бурмоче, відсахнувшись, бо я таки вкусила його за губу. — Колючко, це не тому, що я хочу підштовхнути тебе прийняти мою пропозицію. Це тому… дідько… це тому, що я тебе хочу. Якщо бути чесним, так сильно хочу, що аж ноги викручує. Може це тебе напружує, але ж це нормально хотіти дівчину, яка тобі подобається. Не засуджуй мене. Бо ти дивишся на мене так, наче хочеш придушити.

— Радше заїхати коліном туди, де тобі справді свербить та викручує. Не квап мене, бо я й так намагаюся не думати скількох дівчат тобі довелося поцілувати, щоб навчитися ось так бомбезно цілуватися!

— Я це вмію від народження, — ляпає Арман, аби остудити мене жартом.

— Дурко. Симпатичне, харизматичне, талановите дурко!

— Згоден. Згоден на все, що ти скажеш. На всі твої умови, аби лише ти була поруч.

— Завтра ввечері ти отримаєш мою остаточну відповідь.

Завтра моє життя круто зміниться. Будь-яке моє рішення призведе до цього, і моє «так», і моє «ні».