Розділ 13. Поцілив прямісінько в серце

Запах тиру знайомий мені вже кілька років, рівно стільки — скільки ми дружимо з Міланою. Порох, збройне мастило, холодна сталь, але сьогодні він здається особливим. Через присутність хлопців сьогодні тут пахне ще й «солодкими обіцянками кохати».

Що в Армана, що в Боді — очі горять, мускули грають. Але тут володарює Мілана і поки вона не вирішить, що Богдана можна брати тепленьким і що вона фактично перемогла в нашому парі, впоравшись однією лівою, вона нас звідси не відпустить.

— Такс-с-с, «зірки паркету», подуркували, розважилися, а тепер давайте я вас все ж таки бодай чомусь навчу, — змірявши Бодю оцінюючим поглядом, глянувши, як той гордо випнув груди, бо після ножів він тепер герой на всі часи, Мілана дістає з кейса чорний, важкий Glock 17 і показово клацає затвором. — Тут вам не танцювальна зала, тут не вирішують справи харизмою та розтяжкою. Тут все вирішує твердість руки та нуль шмарклів.

Багатозначно хмикнувши, Богдан спирається ліктем на стійку. Зараз буде вихвалятися, він у нас це полюбляє:

— Мілано, крихітко, я танцюю перед п'ятитисячними залами й утримую партнерку однією рукою у повітрі. Гадаєш, якась залізяка змусить мене тремтіти? Тим паче після того, як в мене літали клинки?

У відповідь Мілана повільно скидає голову, посміхнувшись з чарівністю королівської кобри:

— Ця залізяка важить вісімсот сорок грамів без патронів, Богданчику. Звісно, вона набагато легша за твою партнерку, але якщо на тебе нападуть, ця штука тебе захистить, на відміну від тієї лялечки, яку ти крутиш під музику і невідомо що ще із нею робиш.

— Не впевнений, що мені знадобиться ця штука. Я не збираюся купляти зброю… я пацифіст! — цими словами Бодя бали собі не заробляє, але він має право на свою думку.

От тільки Мілана обожнює перемагати, якщо чоловік з нею не згоден — йому буде непереливки.

— Отже хвалько і пацифіст. Мамина черешенька, яка вміє варити борщ та еротично стрибати по сцені. Який унікальний мені дістався персонаж. Знаєш, любчику, ситуації в житті бувають різні і я вважаю, що справжній чоловік має вміти робити все. Якщо рука тверда — то й найголовніше буде твердим. Маю на увазі якості характеру: вміння вирішувати проблеми, сміливість, воля та витримка, а не те, що ти подумав. Від такого чоловіка хочеться народжувати дітей. І зараз ми це перевіримо. Армане, тебе це теж стосується, — її план знищення чоловічого его виходить на новий рівень. Адже ми мріяли зняти з них корони — тож тут ми їх з них і позбиваємо.

— Перший етап, — голосно промовляє Мілана, коли мішені від'їхали на п'ятнадцять метрів. — Три постріли. Хто промаже — миє машини обом дівчатам. Не забудьте надіти навушники та окуляри.

— Годиться, раз плюнути. Якщо поцілю — підемо робити дітей, — впевнено заявляє Богдан. Бере пістолет, як бачив у голлівудських бойовиках — трохи набік, з кумедно випнутими губами, намагаючись мати вигляд справжнього Агента 007.

Прогримів перший постріл. Потім другий і третій.

Мілана з хитрою посмішкою натискає кнопку, і мішень повертається назад. Перша куля зачепила край паперу. Друга влучила в молоко. Третя... третя взагалі пробила стелю тиру, залишивши красиву дірку в штукатурці.

— Оу, — Богдан спочатку розгублено витріщається на зброю, потім на Мілану. Його внутрішній «альфа-самець» миттєво здувся, як пробита шина. — Здається, мушка збита.

— Мушка ідеальна, то хтось багато патякає і корчить з себе героя, — ні, Мілана не знущається, вона спокійно відповідає і, підійшовши до нього впритул, кладе свої долоні йому на плечі, вирівнюючи його стійку. — Ти стискаєш рукоятку так, ніби це кришталева ваза. Віддача тебе просто розмазує. Опусти плечі. Дихай зі мною, я навчу тебе тримати рівновагу та зосередженість. Не переймайся, з першого разу мало в кого виходить. Ми ще зможемо зліпити з тебе чоловіка, від якого захочеться мати дітей.

Богдан застиг, почервонів як помідор, куди та зверхність й дівалася, хвалько ладен здатися в полон, аби Мілана й надалі продовжувала його мацати. Всі ті його танцювальні здобутки вже не мають жодного значення, коли ця сталева королева, зазираючи йому в очі, контролює кожен його подих.

Тим часом Арман вже підійшов до свого рубежу, дістав з кейса другий пістолет, уважно його оглянув, зважив на долоні й вправно приєднав магазин. Жодної показухи, як у Богдана. Його рухи на диво спокійні та точні.

— Ну що, Колючко? — дивиться на мене крізь захисні окуляри і його темно-карі очі знову спалахують тим самим знайомим грайливим вогником. — Думаєш, я теж влучу в стелю?

— Я сподіваюся на це, Армане, — посміхаюся у відповідь. — Бо на моїй «Хонді» якраз повно залишків учорашньої грязюки. Ти будеш чудово виглядати з відром та губкою. Поки митимеш, я тобою милуватимуся.

— А якщо я влучу в десятку? — піднімає зброю, випрямивши руки. Спина й плечі Армана напружилися, утворюючи ідеальну лінію.

— Якщо влучиш у десятку... я дозволю тобі вибрати, яку піцу ми замовимо ввечері.

— Слабкувата ставка, — відказує він, не відводячи очей від мішені. — Якщо я влучу в десятку — ти підеш зі мною на прогулянку. Без Богдана, без Мілани, і без своїх саркастичних коментарів хоча б на одну годину.

Серце в грудях знову робить зрадницький кульбіт, тріпоче та тьохкає. Ох… це що вже побачення?

— Згода, — видихаю. — Але якщо промажеш — окрім того, що помиєш мою машину, ти ще й з’їдеш з Богданової квартири!

БАХ! БАХ! БАХ!

Три постріли прогриміли один за одним без жодної паузи. Навушники заглушили звук, але віддача відлунила в усьому приміщенні.

Мілана повертає його мішень.

Дві кулі лягли в вісімку та дев'ятку. А третя... третя влучила прямо в самісінькій центр червоного кола. В ідеальну «десятку».

Поки я шоковано кліпаю, витріщаючись на мішень, Арман, загадково посміхаючись, повільно ставить пістолет на запобіжник, кладе його на стіл і знімає окуляри.

— Готуйся до прогулянки, руденька. І пам'ятай: іронічні шпички на побачення із нами не йдуть. Лише справжня Зойка і справжній я.