Розділ 5. Закритий показ

О другій годині дня ми з Міланою вже сидимо на лавці у величезній, залитій яскравим сонцем хореографічній залі. Повітря тут пахне каніфоллю, шкірою та як не дивно – важкою працею.

Я навмисно вдягла свої найвужчі джинси та чорний топ із відкритими плечима. Якщо вже й змушувати ці «тестостеронові бомби» втрачати самоконтроль, то грати треба по-крупному.

— Слухай, подруго, — тихенько шепоче Мілана, роздивляючись дзеркальні стіни. — Якщо твій Арман зараз вийде в рожевому обтягуючому трико, я особисто сплачу твоє парі, бо помру від сміху.

— Не вийде, навряд чи він напне рожеві легінси, — схрестив ноги, розглядаю свій манікюр і таким чином опановую свої розхитані емоції. — Але якщо вийде — я зніму це на відео й показуватиму йому кожного разу, коли він намагатиметься вставляти свої шпички.

Двері роздягальні відчиняються… фіксую рух та уважно придивляюся. Мій план «бути байдужою» дає тріщину в першу ж секунду. Ніякого трико й рожевих пачок заради приколу. Арман вийшов у чорних вільних спортивних штанах та майці, яка не приховує його рельєфних рук, вкритих легким висипом крапель поту після розминки. Його хода абсолютно беззвучна, м'яка, майже котяча. Поруч тупає Богдан, намагаючись тримати спину так рівно, ніби проковтнув арматуру, виразно граючи біцепсами в бік Мілани. Ну що це на нього найшло, коли це в мого брата встигла клепка запасти? Як дурко якесь.

Арман навмисно зупиняється прямо переді мною, від нього віє теплом, і цей його бісів сандаловий аромат миттєво заполоняє увесь мій особистий простір.

— Ну що, водійко Зоя? — нахиляючись, спирається долонями на свої коліна, аби його обличчя опинилося на одному рівні з моїм. Його темно-карі очі грайливо виблискують, беручи мене у полон, зараз точно щось ляпне, а я не втримаюсь та відповім. — Прийшла подивитися, як я «видихнуся через п'ятнадцять хвилин»? Чи просто шукала привід не виїжджати на зміну?

— Прийшла переконатися, що ти не зламаєш собі щось важливе, бо тобі ще підлогу на кухні мити, — солодко посміхаюся, опустивши погляд на його груди й повільно ковзаю очима назад до його гарного личка. — Але бачу, ти підготувався. Одяг навіть без стразів. Я вражена, Арманчику.

— Стрази я приберіг для приватного виступу, Колючко, — насмішкувато пирхає і його голос стає на тон нижчим, вібрує сексуальністю, тією самою, якою він зазвичай клеїть дівок. — Коли ти вже нарешті наберешся сміливості попросити про нього?

— У твоїх мріях, Армане. У твоїх дуже солодких і абсолютно нереальних мріях.

— Побачимо, — підморгує мені, випростовується й легко застрибує на хореографічний станок, роблячи глибокий стретчинг.

Тим часом мій братик вирішив активно включитися в гру під назвою «спробуй вразити дівчину зі зброєю». Підходить до Мілани, спирається на дзеркальну стіну й розпливається в карколомній посмішці.

— Мілано, ходи до мене. Хочеш, покажу тобі кілька рухів з нашого світового турне? Жінки в Мадриді від цього непритомніли, бо це справжній візуальний оргазм.

Мілана аж поперхнулася, але стрималася і не розреготалася. Повільно повертає до нього голову, не знімаючи своїх сонячних окулярів, які вона носить навіть у приміщенні.

— Богдане, якщо ти зараз почнеш крутити стегнами, зображаючи візуальний оргазм… присягаюся, я перевірю на тобі свою реакцію на раптові загрози. І повір, це буде не непритомність, а прямий хук.

— О, агресивний флірт! Як раз в твоєму дусі, моя владна пані! — Богдан аж очі примружив від задоволення. — Мені подобається твоя дикість, хижа кішечко. Це так розпалює!

— Ти зараз розпалиш собі синяк під оком, розбишако, — спокійно відрізає Мілана, ледь помітно посміхаючись. Підозрюю, їй починає подобатися недолуге залицяння мого брата.

Вмикається музика, важкий, ритмічний біт заповнює залу. І ось тут моя іронічна посмішка остаточно згасає і втримати маску байдужої Колючки стає практично неможливо.

Те, що виробляє Арман... це не просто хореографія… Трясця, це чиста, контрольована пристрасть й божевільна фізична сила. Тричі ВАУ! Кожен його рух збіса точний, потужний і водночас нереально пластичний. М'язи на його спині ритмічно скорочуються під шкірою, штани недбало рухаються в такт із сильними ногами, а сам він здається втіленням неприборканої енергії. Ось він… візуальний оргазм, хоч би не осоромитися і не знепритомніти від перегріву.  

У якийсь момент під час складної зв'язки Арман розвертається в стрибку, фіксуючи на мені свій погляд. Спокусливо-палаючий погляд самовпевненого чортяки-красотуна. Він не просто танцює — він працює з аудиторією. Наразі з однією конкретною, колючою дівчиною. Тобто танцює для мене.

Відчуваю, як до щік приливає гаряча хвиля, дихання збивається, долоні спітніли… чорт забирай. Він нереально гарний, та він просто бог сцени, але я йому про це нізащо не скажу.

Коли музика стихла, чутно як Арман важко дихає, втім – йому весело, посміхається на всі тридцять два. Підходить до мене легкою ходою, дістає з моєї сумки пляшку води (навіть не спитавши дозволу), демонстративно відкручує кришку й робить кілька жадібних ковтків. Крапля води повільно покотилася по його підборіддю, спустилася на шию й зникла десь на ключиці. Ось тобі, Зою, ще один маленький візуальний оргазм…

Змушую себе дивитися йому прямо в очі, хоча всередині все тріпоче та підгоряє.

— Ну як тобі, таксистко? — витирає губи тильною стороною долоні й нахиляється до мене так близько, що я миттєво відчуваю суміш запаху поту та його дезіка – і для мене це неабияк… інтимно. — Досі вважаєш, що це «не чоловіча» справа?

Повільно підводжуся з лавки, вирівнюю спину, гордо скидаю голову й опиняюся із ним ніс до носа. Відстань між нами… від сили сантиметрів п'ять, та, що вже перетнула межу чуттєвості.

— Ну... — простягнувши руку, легенько, кінчиками пальців, дбайливо поправляю вологе пасмо волосся, яке впало йому на чоло. Арман на секунду аж заціпенів від мого дотику і в його очах майже одразу спалахує якийсь небезпечний вогонь, мені навіть пече від його погляду. — Для балеруна ти тримаєшся доволі непогано. Але до моєї майстерності крутити кермо однією рукою тобі ще рости й рости, танцюристе.