Лікар ішов до будинку повільно, кашляючи в кулак і лишаючи за собою стійкий аптекарський запах валеріани та оцту.
Його висновок був коротким: важкий струс мозку, виснаження й серйозна загроза гарячки. Браяну приписали суворий спокій, темряву, холодні компреси і цілу батарею мікстур, що рядком вишикувалися на тумбочці біля ліжка.
Мейсон разом із одним з працівників обережно перенесли непритомного Браяна з дивана нагору, у господарську спальню. Вони поклали його на широке ліжко, прикривши ковдрою, потім завісили вікно важкими шторами. У кімнаті одразу запанував морок.
Коли двері за чоловіками зачинилися, Омелія залишилася в спальні наодинці з чоловіком.
Доглядати за ним тепер стало обов’язком дружини. Вона методично міняла мокрі рушники на його чолі, напувала з ложечки гіркуватими відварами й витирала піт, що рясно виступав на його набряклому обличчі.
Це була дивна, отруйна мізансцена. Людина, яка ще кілька годин тому була для неї уособленням дикого жаху й знущань, тепер лежала безпорадною, мов важка колода. Браян час від часу важко стогнав уві сні, прориваючись крізь туман марення, але ліки й дбайливі, хоч і холодні руки дружини робили свою справу — гарячка повільно відступала, а пульс вирівнювався.
Омелія сиділа біля узголів’я на високому стільці, спостерігаючи за кожним його подихом.
З одного боку, її догляду вимагав обов’язок і прагнення підтримувати видимість нормального шлюбу перед лікарем та сусідами. З іншого — вона з острахом чекала хвилини, коли Браян остаточно розплющить очі й до нього повернеться чіткість думок. Омелія знову пригадала той пекельний вогонь, що спалахнув у його очах перед тим, як він знепритомнів. Вона знала: щойно Браян оклигає й підведеться з цього ліжка, цей вогонь перетвориться на смертельне багаття для них із Мейсоном.
Тим часом ліки робили свою роботу, і Браян потроху виходив із важкого забуття...
Дні тяглися важко, мов кисіль. Омелія остаточно перебралася жити вниз, у вітальню, мовчки постеливши собі на вузькому, жорсткому дивані. Повертатися до подружнього ліжка вона відмовилася навідріз, і Браян, знесилений хворобою, поки що не мав сили вимагати більшого.
Проте, навіть прикутий до ліжка, він не залишав дружину в спокої. Голова його щодня розривалася від тупого болю, але як тільки Омелія переступала поріг спальні з відваром чи супом, Браян розплющував каламутні очі й починав її діставати. Це були отруйні, ціджені зауваження, просочені гидкою підозрою та прихованою погрозою. Він обмацував її поглядом, чіплявся до кожної дрібниці, насолоджуючись тим, як дівчина здригається від його слів.
На плечі Омелії впав важкий тягар: догляд за вередливим хворим, готування їжі, прибирання та прання. Вона виснажувалася до напівсмерті, але терпіла це без жодного слова скарги. Та ще й страх перед майбутнім точив її зсередини.
Мейсон майже не з'являвся в домі. Відчуваючи провину перед братом і прагнучи вберегти Омелію від нових спалахів ревнощів, він від ранку до ночі працював на ранчо: доглядав худобу, латав огорожі, тягав важкі мішки, виснажуючи тіло непосильною працею, а ночувати залишався в стайні, на сіні.
#4628 в Любовні романи
#1265 в Жіночий роман
чоловік-деспот, заборонені почуття, зрада і нове життя з коханим
Відредаговано: 19.11.2026