Розділ 33 "Згодна на все"

Мейсон ступив за поріг, примружившись від солодкувато-гострого смороду хліва. Дівчина підводилася повільно, мов залякане звірятко, готове щомиті дістати удар. На вигляд їй було не більше вісімнадцяти-дев'ятнадцяти років. Вона була худа, аж кістки випирали під брудною, латаною сукнею, а розпатлане, попелясте волосся збилося у грудки.

Але коли вона підняла голову й світло каганчика впало на її обличчя, Мейсон затамував подих.

У неї були дивовижно великі, сірі, наче передгрозове небо, очі. В них не було зухвалості чи хитрості — лише глибокий, загнаний у куток страх і безмірне виснаження. Вона дивувала своєю чистою, трохи хворобливою красою, яка дико контрастувала з брудом цього хліва.

— То це ти Сара? — тихо, намагаючись пом'якшити свій голос, запитав Мейсон.

Дівчина здригнулася від його голосу, міцніше стиснувши на грудях тонкі, покручені від холоду пальці.

— Так, пане... — ледь чутно мовила вона, не наважуючись підняти погляду.

Мейсон детально роздивився її. Вони з Омелією шукали дівчину, яка не матиме куди тікати, але зараз, дивлячись на Сару, він відчув, як до горла підкочується гіркий клубок. Вона була надто крихкою. Чи витримає вона пекло, яке чекає на неї в їхньому домі?

Але часу на жаль не було.

— Саро, — Мейсон підійшов ближче, змушуючи господаря заїзду трохи відступити. — Я шукаю служницю в дім. Роботи багато: кухня, прибирання, прання. Але господар дому... чоловік складний... і хітливий. Буде важко. Але в тебе буде дах, чистий одяг, хороша їжа і плата щомісяця. Якщо ти підеш зі мною, ти більше ніколи не повернешся сюди. Ти згодна?

Сара перевела погляд із Мейсона на господаря заїзду, який з масною посмішкою погладжував своє пузо, і в її очах спалахнула відчайдушна, дика рішучість.

— Я піду, пане, — прошепотіла вона, ступаючи до нього на крок. — Я буду робити все. Все, що накажете... аби тільки звідси вибратися.

Мейсон мовчки відрахував господарю гроші, навіть не торгуючись. Той жадібно згріб монети, вишкірившись у задоволеній гримасі.

— Забирай! Тільки якщо втече чи щось потягне — до мене не приходь, я за неї не відповідатиму!

Мейсон скинув із плечей свій важкий суконний плащ і накинув його на тремтячі плечі Сари. Дівчина заніміла від цього простого вияву людського тепла, втупившись у нього з німим здивуванням.

— Ходи за мною, — тихо промовив Мейсон.

Вони вийшли на холодну вулицю. Попереду була довга дорога назад до будинку, де на них чекав Браян — чоловік, чия лють і зламана гордість прагнули нової жертви.

Нічна дорога назад здавалася ще довшою. Мейсон їхав мовчки, час від часу озираючись на Сару. Дівчина сиділа позаду нього, міцно вчепившись руками у його талію, й здригалася від кожного шелесту нічного лісу. Важкий плащ Мейсона повністю ховав її худеньку постать, але він відчував, як вона тремтить — чи то від холодного нічного вітру, чи то від невідомості, яка чекала попереду.

— Не бійся, — нарешті мовив Мейсон, трохи повернувши голову. Його голос звучав глухо в нічній тиші. — У будинку є ще господиня. Вона добра жінка. Вона навчить тебе всього й допоможе призвичаїтися. Головне... просто роби свою роботу й намагайся не траплятися на очі господарю, коли він не в дусі.

— Я буду слухняною, пане, — прошепотіла Сара йому в спину. У її голосі відчувалася така беззастережна, дика готовність підкорятися, що Мейсона знову шпигнула гостра шпилька провини. Вона й гадки не мала, куди саме потрапляє і що «послуги» можуть виявитися непосильними для такої крихкої дівчини.

Коли на горизонті з'явилися темні обриси будинку, над лісом уже починало згасати останнє зоряне світло. Дім зустрів їх суворою, мертвою тишею. Лише у вікні вітальні блимав тьмяний вогник каганця.

Мейсон спішився, допоміг Сарі спуститися з коня й підвів її до ґанку. Дівчина зупинилася на нижній сходинці, задивившись на високий, похмурий фасад так, ніби перед нею були ворота фортеці або в'язниці.

Клямка дверей тихо клацнула. На порозі з'явилася Омелія. Вона була в простій темній сукні, з блідим, виснаженим обличчям і темними колами під очима. Побачивши Мейсона, вона полегшено видихнула, але її погляд одразу перевівся на худеньку постать за його спиною.

— Привів... — тихо мовила Омелія, ступаючи назустріч.

— Це Сара, — сказав Мейсон, ступаючи на ґанок і пропускаючи дівчину вперед. — Вона допомагатиме тобі з усім.