Розділ 29 «Параноя хазяїна»

Омелія нічого не відповіла. Вона лишень притиснула пальці до губ, відчуваючи, як усередині все стискається від солодкого й водночас моторошного передчуття. Вона знала, що Келлі права. Щовечора, ступаючи на поріг кімнати Мейсона, вона падала у прірву.

Їхні ночі ставали дедалі довшими, дедалі відчайдушнішими. Відчуття постійної небезпеки — що Браян може поворухнутися, що зілля втратить силу, що хтось постукає у двері — діяло на них як найміцніше збуджувальне. Вони віддавалися одне одному з такою жадобою, наче кожна ніч мала стати останньою.

Мейсон пестив її так, ніби намагався компенсувати кожен день її мук із братом. Його руки були гарячими, сильними й водночас неймовірно ніжними. Він вивчав кожен сантиметр її тіла, запам'ятовував кожен її тихо видихнутий звук, кожне здригання. У його обіймах Омелія розквітала, згадуючи, що вона — жива, бажана, кохана жінка, а не безправна рабиня чи здобич у чужому домі.

Але що ближче був кінець місяця, то виразнішою ставала тріщина в цьому крихкому раю... Вона з’явилася непомітно, але з кожним днем ставала дедалі глибшою.

Браян став прокидатися раніше, ніж зазвичай. Його сон переставав бути глибоким і мертвим — тепер він тіпався уві сні, стогнав, зубами скреготав так, ніби гриз власну кістку. Тіло, призвичаєне до щоденної дози хмільного дурману, вимагало більшого, а підмішані Мейсоном ліки викликали дивні, викривлені галюцинації та постійний, тупий біль у скронях.

Він ходив по будинку, мов привид, що шукає спокою й не знаходить. Його погляд став важким, затягнутим кривавою сіткою. Браян майже не їв, зате роздратування в ньому закипало від найменшого дріб'язку: рипнули двері — вибух лайки; Омелія надто тихо поставила тарілку на стіл — він гримав кулаком так, що здригався увесь посуд.

Його чоловіче безсилля, яке він спочатку списував на звичайну перевтому, тепер перетворилося на параноїдальний страх. Він почувався покаліченим, знеціненим. І його скажена лють шукала винного.

— Це все вона... — сичав Браян одного вечора Мейсону і, здригаючись, вказував пальцем у бік кухні, де Келлі мила посуд. Вони сиділи у вітальні, й від Браяна тхнуло важким, душним потом та давнім перегаром. — Ця пришла дівка. Відколи вона з'явилася в моєму домі, у мене все пішло шкереберть! Вона щось підмішує... Вона дивиться на мене як на мерця!