Розділ 28 «Привид у домі»

І так минали тижні. Зовні життя в будинку здавалося застиглим у дивному, сонному затишші, але під цією гладкою поверхнею щодня закипали нові пристрасті й страхи.

Браян прокидався пізно — розбитий, із важкою головою та блукаючим, похмурим поглядом. Ліки Келлі робили свою справу. Проте побічні ефекти та довготривале вживання перетворили його на зомбі. Чоловіча сила полишала його тіло, а разом із нею згасала й звична буйна енергія. Він годинами міг сидіти на ґанку, втупившись беземоційним поглядом у далечінь, або блукати довкола будинку, наче привид власних нездійснених бажань. Його присутність більше не лякала так гостро, як раніше, але гнітила важким, отруйним тлом.

Зате щойно сонце сідало за обрій і Браян, випивши свій «цілющий» трунок, поринав у безпам'ятство, дім оживав зовсім іншим життям.

Келлі поралася на кухні до пізньої ночі. Вона була розумною дівчиною й чудово усвідомлювала, що відбувається за зачиненими дверима. Вона бачила, як Омелія вислизала з чоловікової спальні, наче тінь, і як Мейсон чекав на неї у напівтемряві коридору. Вона чула потайні кроки, затамоване дихання та ледь помітний шелест суконь.

Але Келлі мовчала. Вона лише кусала губи, відміряючи тамівні краплі, й іноді проводжала Омелію довгим, складним поглядом — у якому змішалися співчуття, тривога та страх.

— Ти надто ризикуєш, Омеліє, — тихо, майже не розмикаючи губ, мовила Келлі одного вечора, коли вони лишилися удвох біля палаючої печі. Вона розмішувала густу, темно-зелену рідину у мідному сотейнику, і солодкувато-гірка пара огортала її обличчя. — Браян — не дурень. Сон притупляє його розум, але тіло пам'ятає звірині інстинкти. Якщо він прокинеться невчасно...

— Він не прокинеться, Келлі, — м'яко, але твердо відказала Омелія, накриваючи її суху, вибруджену долоню своєю. — Твоє зілля діє бездоганно. Дякую тобі за це.

Келлі лише важко зітхнула й похитала головою:

— Воно тримає його тіло, але що тримає твого Мейсона? Він дивиться на тебе так, ніби готовий спалити цей дім дотла, аби тільки ти лишилася з ним. Це не просто пристрасть, Омеліє. Це божевілля. І воно нас усіх занапастить.

(Не забудь підтримати історію зірочкою та зберегти у своїй бібліотеці. Твоя підтримка — найкраща мотивація для автора!)