Розділ 27 «Браян — нова тінь будинку»

Мейсон заплющив очі. Вина, яка на коротку мить поступилася місцем пристрасті, знову підбиралася до горла вузлуватими пальцями. За стіною все так само чувся важкий, дурманний подих Браяна. Мейсон дивився на стелю, де перепліталися химерні тіні, і думав про те, ким він став. Він зраджував рідного брата в його ж домі, під його ж дахом, поки той спав під дією отруйного відвару.

Але коли Омелія піднялася, збираючись сісти, Мейсон не дав їй піти. Він перехопив її за талію, притягуючи назад, і уткнувся обличчям у вигин шиї, гаряче й спрагло цілуючи чутливу шкіру біля ключиці.

— Мейсоне... — її подих знову збився, а пальці судомно вчепилися в його передпліччя.

— Я не можу тебе відпустити, — пошепки зізнався він, і в цьому шепоті була така оголена, беззахисна правда, від якої в Омелії перехопило подих. — Кожного разу, коли ти зачиняєш за собою ці двері, мені здається, що ти йдеш назавжди.

Вона повернула обличчя, шукаючи його губи в темряві. Їхній новий цілунок був іншим — не квапливо-жадібним, а повільним, глибоким, сповненим гіркого усвідомлення спільної таємниці. Вони пестили одне одного з особливою, майстерною ніжністю, ніби намагалися закарбувати в пам'яті кожен вигин тіла, кожен дотик.

На світанку, коли сірий передранковий туман тільки почав заглядати у шпарини віконниць, Омелія тихо вибралася з ліжка. Натягнувши тонку нічну сорочку, вона на мить зупинилася біля дверей. Мейсон сидів на матраці, спираючись ліктями на коліна, і дивився на неї з темряви.

Вони не вимовили більше жодного слова — усе було сказано безвучно.

Дівчина ступила в холодний, темний коридор. Кожна мостина під її босими ногами здавалася міною, що могла вибухнути від найменшого натиску. Клямка спальні Браяна піддалася з легким сухим поскрипуванням. Омелія безшумно ковзнула всередину.

У кімнаті панував важкий, душний сморід перегару. Браян лежав на спині, розпластавшись по діагоналі широкого ліжка. Його груди важко здійснювали подихи, а з вуст виривалося уривчасте, хрипке дихання. Він був глибоко в полоні ліків Келлі.

Омелія з огидою, яку ледь вдалося придушити, забралася під край ковдри на самому краю матраца. Вона повернулася спиною до чоловіка й заплющила очі, намагаючись зберегти на шкірі залишки тепла Мейсона й переконати себе, що цей день мине так само непомітно, як і ніч.