Розділ 23 «Пріоритети»

— Мабуть, я вже піду, — ледве повертаючи язиком, пробурмотів Браян. — Щось я сьогодні втомився дужче, ніж завжди, ноги геть не тримають.

— Та посидь іще, брате, ще ж не пізно, — намагався зупинити його Мейсон, аби той не зайняв таке потрібне йому місце в ліжку поруч із Омелією.

Браян послухав брата, залишився в кріслі й уже за хвилину міцно заснув.

Мейсон перетягнув його на диван, але той навіть оком не здригнув.

— Добре зілля, — прошепотів Мейсон, укриваючи брата пледом.

А Омелія вже давно чекала на нього. Вона вдягла свою найкращу нічну сорочку, розплела волосся й навіть змастила між грудей запашною олією, як колись навчала матуся. Звісно, мати розкривала доньці свої жіночі таємниці для того, щоб приваблювати чоловіка, а не коханця. Проте Браян усе одно не помітив би цього тонкого квіткового аромату серед власних важких пахощів тютюну й алкоголю.

Мейсон проковзнув у кімнату, мов тінь. Та тепер у цієї тіні було ім’я та обличчя.

Помітивши коханця, Омелія легко підбігла до нього й припала до його вуст у ніжному поцілунку. Проте Мейсон відповів дуже стримано, геть без колишньої пристрасті. Його губи були холодними, а погляд — відчуженим.

— Щось сталося? — з тривогою в голосі запитала Омелія, пильно дивлячись йому у вічі.

— Окрім того, що я опоїв власного брата, — нічого, — гірко відрізав Мейсон і відвернувся.

Він поводився дивно, зовсім не так, як чоловік, що прагне жаданої зустрічі. Омелія миттєво зчитала цю зміну. Усередині в неї все стиснулося, але вона швидко приборкала тривогу. Замість того щоб тиснути чи допитуватися, дівчина м’яко ступила ближче, поклала долоню йому на груди й змусила знову поглянути на неї.

— Ти можеш нічого не робити, якщо це суперечить твоїм переконанням, — спокійно й тихо мовила вона, вдивляючись у його розгублене обличчя. — Ти мені нічого не винен. І Келлі теж. Вона може просто звільнитися й піти, а щодо мене... Браян — мій законний чоловік, Мейсоне. І він має повне право бути зі мною.

Вона чудово розуміла тонкощі його характеру. Якби почала вимагати чи змушувати, у Мейсоні миттєво прокинувся б внутрішній опір. Але ці слова, позбавлені будь-якого тиску, давали йому повну свободу — і саме це мало допомогти йому розставити пріоритети правильно.