Розділ 19 «Я не винна, пані!»

— Що?! — ніби розлючений звір, гаркнув Браян і, неохоче випустивши Келлі з обіймів, вискочив із кімнати.

Дівчина, ледве не втрачаючи свідомості від пережитого, безсило впала на ліжко. Серце шалено калатало в грудях, а тіло й досі пекло від огидних дотиків господаря.

Браян улетів до вітальні, мов поранений ведмідь. Він був готовий просто роздерти Мейсона.

— Чого тобі треба?! — рикнув він.

Але Мейсон чудово зрозумів, що щойно коїлося в кімнаті слуг, тому був напоготові. Він розклав на обідньому столі карту й різко тицьнув пальцем у якусь позначку.

— Ось! Біля цього лісу в нас уже втретє крадуть худобу, — діловито відрубав Мейсон. — Я вже розпитував місцевих: кажуть, у тих хащах орудує банда.

Браян моментально забув про Келлі й стурбовано втупився в карту.

Наступного ранку брати хутко зібралися й рушили туди, де стався розбій.

Келлі весь день не знаходила собі місця і з острахом чекала вечора та повернення господаря.

Настирливі залицяння Браяна страшенно лякали бідну дівчину, тож вона вирішила для себе: аби лише дочекатися платні наприкінці місяця — і тікати звідси без озирання. Вона б пішла одразу, та їхнє з чоловіком скрутне становище надто сильно залежало навіть від цієї суми.

Омелія помітила душевну дилему служниці й швидко зрозуміла, що дівчина не зможе допомогти їм із Мейсоном так, як той планував. І ось, вибравши момент, вона підійшла до дівчини й взяла її за руки.

— Бачу, він тебе дуже налякав? — тихо запитала молода місіс Гоґґан.

Келлі винувато поглянула на господарку і, сховавши обличчя в долонях, тихо й гірко розплакалася.

— Я не винна, пані! Повірте мені!

Плечі дівчини здригалися від ридань. Вона плакала так щиро, що аж заходилася й задихалася від розпачу.

Омелія ніжно пригорнула дівчину до себе.

— Я добре знаю свого чоловіка і зовсім не звинувачую тебе. Заспокойся...

Омелія хотіла зізнатися, для чого насправді найняли Келлі, та втрималася. Хтозна, як дівчина вчинить, коли дізнається правду.

— Якщо ти хочеш піти, я зрозумію, — продовжила Омелія.

Келлі підняла на неї злякані очі:

— Ні, пані, я не можу піти! Нам дуже потрібні ці гроші. Я й так ледве знайшла роботу...