«Що я наробила?»

Настав ранок.

Перші холодні промені сонця пробивалися крізь штори, та Мейсон уже давно не спав. Серце калатало від невизначеності й тривоги. Як вони тепер дивитимуться одне одному в очі? Чи не шкодує вона про цю ніч? Чи не здасться їй усе це вранці помилкою, маренням, про яке краще забути? Ці думки пекли його зсередини, не даючи спокою.

Проте його роздуми раптово обірвав брутальний, роздратований рев брата за стіною.

Він виспався у вітальні, а тепер вимогливо закликав дружину до виконання «подружнього обов’язку».

Після такої прекрасної, солодкої ночі Омелія всією душею опиралася думці про те, щоб знову віддати себе чоловікові. Тим паче у такому огидному стані: неголений, із грубою щетиною, яка знову подряпає її ніжну шкіру так, що вона ще тиждень ходитиме з червоними плямами після його брутальних обіймів... Та й тхнуло від нього перегаром, як від старої діжки з брагою.

Поки Браян лише на словах домагався свого, Омелія гарячково намагалася придумати хоч якусь поважну причину для відмови.

Аж раптом у двері наполегливо постукали.

— Брате! — почувся стривожений голос Мейсона. — Хутчіш збирайся, здається, новий мустанг вирвався й утік зі стайні!

Браян, похитуючись, із гучною лайкою вискочив із кімнати, на ходу застібаючи тремтячими від похмілля пальцями сорочку. У Мейсона викроїлася єдина дорогоцінна секунда. Ця коротка мить була йому потрібна як повітря: він залетів у спальню, гаряче схопив Омелію в оберемок і припав до її вуст у швидкому, сповненому пристрасті й вдячності поцілунку.

— Кохаю тебе, — палко шепнув він і вилетів із кімнати, кинувшись услід за братом.

Абсолютно ошелешена й приголомшена, Омелія так і залишилася стояти посеред спальні. Вона торкнулася пальцями своїх губ, які все ще палали від його швидкого поцілунку. Серце калатало десь у горлі, а в голові лунали слова: «Що я наробила?..»

Помалу Браян виборсався з глухого запою, і життя заточилося своєю звичною колією. Гострий біль і туга за втраченими жінками потроху вщухали, а разом із ними минало й відчуття провини за власний недогляд — за те, що не розгледів, як під його дахом Мері повільно отруювала Меган.

Тепер, коли Мері більше не було поруч і вдень Омелії нічого не загрожувало, Мейсон міг спокійно займатися господарством. Та варто було тільки Браяну від'їхати у справах, як він кидав усе й на крилах летів до будинку — обідати чи вечеряти, аби лишень побути поруч із нею.

Проте залишалася одна, найголовніша проблема — Браян, її законний чоловік.