«Вибір Омелії»

У її душі не виникло ані краплі обурення чи бажання здійняти галас. На це було кілька вагомих причин. Найперша й найстрашніша — Браян. Якщо чоловік дізнається, він вб’є їх обох без жодних роздумів. Але була й інша, таємна причина, в якій вона раніше боялася зізнатися навіть собі: Мейсон уже давно приваблював її, а ті нічні, заборонені пестощі були єдиним ковтком щастя в цьому похмурому домі.

Єдиним, що дратувало її, була його таємничість. Вона шкодувала, що він діяв крадькома, у пітьмі, ніби злодій. Проте Омелія чудово розуміла його стан і терзання. Його серце спалахнуло неприборканою пристрастю до заміжньої жінки, чиїм домом він опікувався. Щодня бути поруч, відчувати подих одне одного, торкатися плечем у вузьких коридорах і вдавати байдужість — для цього потрібна була нелюдська витривалість.

Нарешті Мейсон набрався сміливості. Він не відвів погляду, хоч у його очах читався страх за неї, і тихо, ще хрипким від недавньої пристрасті голосом мовив:

— Вибач... Я більше не мав сил чинити опір. Збожеволів від того, що ти поруч і водночас так далеко. Проклинай мене, якщо хочеш... але тільки не мовчи.

Омелія повільно перевела погляд на його обличчя, освітлене м'яким, золотавим сяйвом лампи. У її очах не було ані краплі гніву — лише полегшення від того, що таємницю нарешті розкрито, і... глибока вдячність.

Їй, молодій і зневіреній жінці, неймовірно лестило таке обожнювання. Після всього бруду й байдужості, якими її оточували, їй було життєво необхідно знову відчути себе коханою.

— Я не буду тебе проклинати, — тихо мовила дівчина. — Хоч і не скажу, що мені до душі ці хованки, які ти обрав. Та все ж... не заперечуватиму: твоє бажання передалося й мені.

Вона м'яко простягла руку і легким, ніжним рухом поправила пасмо волосся, що впало йому на чоло.

По спині Мейсона пробігли мурашки. Такий простий, свідомий дотик остаточно позбавив його страху.

— Ти дозволиш мені поцілувати тебе зараз? — ледь чутно запитав він.

— Так, — відповіла Омелія і заплющила очі.

Мейсон, ледве стримуючи палкий порив, намагався діяти якомога лагідніше, аби не злякати її. Він підсунувся ближче й накрив її вуста своїми. Поцілунок вийшов надзвичайно трепетним. Її губи відповідали йому, і це приводило чоловіка в справжній захват. Проте пристрасть нестримно наростала, і одного лише поцілунку йому вже було замало. Мейсон пригорнув дівчину до себе, ласкаво торкаючись її шкіри самими пучками пальців — ніжність за ніжністю, а не грубо, як це робив Браян.

Омелії припали до душі ці пестощі. Вона танула в його руках, повністю віддаючись відчуттям, що охоплювали все її єство.

Мейсон відпустив її вуста й почав вкривати розпалене дівоче тіло гарячими поцілунками. Омелія звивалася від солодкого затьмарення, відчуваючи, як дотики коханого дарують їй дивовижне, тепер уже свідоме й омріяне блаженство. Дівчина запустила пальці в його густе волосся, притягуючи Мейсона до себе, а потім потягла його за обличчя вгору, до своїх вуст.

Вона впилася в нього палким поцілунком, притиснувши до себе міцно, як тільки могла. Обійнявши Омелію, Мейсон злився з нею в єдиному пориві пристрасті. Від цього відчуття Омелія так глибоко видихнула, що їй здалося, ніби з легень вирвалося все повітря, а перед очима застрибали золотаві зайчики.

Вони рухалися в єдиному ритмі, то стишуючи натиск, то знову розганяючись. Мейсон, мов нічний прибій, бився об її берег. Коханці повністю втратили відчуття часу й реальності. Омелія тихо стогнала, задихаючись від почуттів, повністю розчиняючись у цих обіймах.

І ось — кульмінація! Вони одночасно здригнулися в спільному, сліпучому спалаху відчуттів і знесилено обм'якли в обіймах одне одного.